Філософія грошей

Це взаемодiюче пiдтримування i ця залежнiсть-одне-вiд-одного методiв е чимось цiлком iншим, нiж дешева компромiсна мудрiсть змiшання i половинчастостi принципiв, при якiй втрата одного зазвичай буде завжди бiльшою, нiж здобуток iншого; радше тут iдеться про те, щоб у кожнiй сторонi пари протилежностi вiдкрити якусь дiевiсть, яка не мае бути обмежена. І хоча кожен iз цих методiв завжди залишаеться чимось суб’ективним, через ту вiдноснiсть iх застосування вони, здаеться, все ж вiдповiдно виражають саме об’ективне значення речей.

Тим самим вони долучаються до загального принципу, який скеровував нашi дослiдження про вартiсть: елементи, кожен з яких змiстовно е суб’ективний, у формi свого взаемного вiдношення можуть набувати або репрезентувати те, що ми називаемо об’ективнiстю. Так, вище ми вже бачили, як самi лише емпiричнi вiдчуття [Sinnesempfindungen] через те, що вони зчiплюються одне з одним, позначають або створюють для нас предмет. Так, особистiсть – настiльки стале утворення, що йому приписували якусь особливу субстанцiю душi – принаймнi для емпiричноi психологii постае через взаемнi асоцiацii й апперцепцii, якi вiдбуваються мiж одиничними уявленнями; цi перебiжнi й суб’ективнi процеси в силу своiх взаемовiдношень, що не мiстяться в жодному з них окремо, витворюють особистiсть як об’ективний елемент теоретичного i практичного свiту. Так виникае об’ективне право, коли суб’ективнi iнтереси й сили одиничних людей урiвноважують себе, взаемно визначають свое мiсце та свою мiру, шляхом обмiну домаганнями й обмеженнями набувають об’ективноi форми балансування i справедливостi. Таким чином iз одиничних бажань суб’ектiв викристалiзувалася об’ективна господарська вартiсть, позаяк у наявностi була форма рiвностi й обмiну, i цi вiдношення могли мати таку об’ективнiсть [Sachlichkeit] i надсуб’ективнiсть, якоi бракувала тим елементам як одиничним. Тож тi методи пiзнання, мабуть, будуть лише суб’ективними й евристичними; але через те, що кожен знаходить свое доповнення в iншому i саме завдяки йому знаходить свою легiтимацiю, вони наближаються – хоча i в нескiнченному процесi взаемного виникання – до iдеалу об’ективноi iстини.