Філософія грошей

Отже, вiдношення уявлень, що означае iстину, здiйснюеться або як розбудова в нескiнченне, оскiльки при принципово допущеному заснуваннi пiзнання на вже не вiдносних iстинах самi ми нiколи не можемо знати, чи дiйсно дiйшли до цiеi об’ективно [sachlich] остаточноi iнстанцii, тож, iз кожноi досягнутоi iнстанцii знову робиться вказiвка на шлях до ще загальнiшоi i глибшоi; або iстина полягае у вiдношеннi взаемностi в рамцях якраз того самого комплексу уявлень та ii довiднiсть взаемна.

Проте обидва цi порухи думки пов’язанi своерiдним подiлом функцiй. Неодмiнним видаеться розглядати наше духовне буття [Dasein] в двох категорiях, що доповнюють одна одну: згiдно з його змiстом i згiдно з процесом, що як подiя свiдомостi тримае або здiйснюе цей змiст. Структура цих категорiй надзвичайно рiзна. Психiчний процес ми маемо уявляти в образi неперервного плину, йому не вiдомi непорушнi зупинки, а постiйно, мов у органiчному зростаннi, один душевний стан переливаеться в наступний. У зовсiм iншому аспектi виявляються змiсти, що абстрагованi з такого процесу та полягають в iдеальнiй самостiйностi: як певний комплекс, як якась ступенева будова, система одиничних понять або положень, один змiст рiшуче вирiзняеться на тлi iншого; логiчно опосередкувальний член мiж двома змiстами хоча i зменшуе розмiр вiдстанi, однак не ii перервнiсть – немов щаблi драбини чiтко вiддiляються один вiд одного i цим все ж надають засiб для неперервного руху тiла по ним. Якщо ж мислення в своiх найзагальнiших пiдвалинах i розглянуте як цiле, здавалося, рухаеться по колу, оскiльки воно мусить «пiдтримувати себе завдяки власному ширянню» i не мае жодноi ?o? ???[8 - Точка опертя (грец.).], яка надавала б йому пiдпори поза ним, – то цим позначено спiввiдношення мiж змiстами мислення. Цi останнi взаемно становлять якесь пiдгрунтя, так що кожен одержуе вiд iншого свiй сенс i вiдтiнок, вони, утворюючи пари протилежностей, що вилучають себе, все-таки взаемно вимагають один одного для створення досяжноi нам картини свiту, кожен зi змiстiв, через цiлий ланцюг пiзнаванного, перетворюеться на довiд iншого. Натомiсть процес, в якому це спiввiдношення психологiчно реалiзуеться, додержуеться неперервного, прямолiнiйного перебiгу часу, за своiм власним i внутрiшнiм сенсом вiн прямуе в нескiнченне, хоча смерть iндивiдуума i скiнчае його шлях.