Філософія грошей

Адже це ставлення-себе-потойбiч-самого-себе [Sich-jenseits-seiner-selbst-Stellen] тепер виявляеться грунтом усякого духу, вiн водночас е суб’ект i об’ект, i тiльки якщо нескiнченний у собi процес знання-самого-себе, оцiнки-самого-себе перериваеться на якому-небудь членi i цей останнiй мов абсолютний протиставляеться всiм iншим, на самосуперечнiсть перетворюеться те, що пiзнання, яке в певний спосiб оцiнюе себе, водночас вимагае для себе – аби могти виказувати це судження – якогось винятку зi змiсту цього судження.

Релятивiстичний погляд неодноразово сприймали як применшення вартостi, достовiрностi й значливостi речей, причому не звертаеться увага на те, що лише наiвне дотримання якогось абсолютного, яке i поставлено саме пiд питання, могло вказати це мiсце релятивному.

В дiйсностi справи стоять радше навпаки: через продовжене у нескiнченне розчинення у взаемодiях будь-якого непорушного для-себе-буття ми взагалi тiльки й наближаемося до тiеi функцiональноi едностi всiх елементiв свiту, в якiй значливiсть кожного елемента осяюе промiнням кожен iнший. Тому релятивiзм ближчий навiть до своеi крайньоi протилежностi, до спiнозизму з його всеохопною substantia sive Deus[11 - Субстанцiя, або Бог (лат.).], нiж це можна було б припустити. Це абсолютне, що не мае жодного iншого змiсту, крiм загального поняття буття взагалi, отже, включае в свою еднiсть все, що взагалi е. Одиничнi речi, звiсно, бiльше не можуть мати жодного буття для себе, якщо все буття згiдно зi своею реальнiстю так само вже унiфiковано в тiй божественнiй субстанцii, як воно утворюе еднiсть згiдно зi своiм абстрактним поняттям, а саме як суще взагалi. Всi сингулярнi сталостi й субстанцiальностi, всi абсолютностi другого порядку тепер настiльки повно розчинилися в тiй субстанцii, що можна прямо сказати: в такому монiзмi, як спiнозiвський, цiлком усi змiсти картини свiту перетворилися на вiдносностi. Всеохопна субстанцiя, абсолютне, що едино лише зосталося, тепер може залишатися поза увагою, змiстовно не змiнюючи дiйсностей, – експропрiаторку експропрiюють, як Маркс описав формально такий самий процес, – i фактично зостаеться релятивiстична розчиненiсть речей у вiдношеннях i процесах. Зумовленiсть речей, яку конституюе релятивiзм як iхню сутнiсть, лише для поверхового погляду або при не достатньо радикальному продумуваннi релятивiзму може здаватися такою, що вилучае думку про нескiнченностi. Радше слушним е протилежне. Бо конкретна нескiнченнiсть видаеться менi мислимою тiльки двома шляхами.