Філософія грошей

Все, чим могло бути А самим по собi i для себе, виступаючи iз цього простого вiдношення, тут цiлком байдуже; кожне А1 або А2, яке якiсно вiдрiзняеться вiд першого, дорiвнюе йому, оскiльки воно так само коштуе одну марку, позаяк, або точнiше: через те, що воно мае таке саме вiдношення кiлькiсно визначеного обмiну до B C D E. Грошi е «чинне» [das Geltende] безумовно, а господарська цiна [Gelten] означае, що щось коштуе [gelten], тобто обмiнне на щось iнше. Всi iншi речi мають певний змiст i тому коштують [чогось]; грошi, навпаки, мають свiй змiст вiд того, що вони чиннi [gilt], вони постають застиглою в субстанцii чиннiстю [Gelten], чиннiстю речей без самих речей.

Будучи в такий спосiб сублiматом вiдносностi речей, самi грошi, здаеться, уникають ii – так само, як норми дiйсностi не пiдлягають тiй самiй вiдносностi, яка пануе над дiйснiстю, i то не попри, а саме через те, що iхнi змiсти е такими вiдношеннями мiж речами, якi зросли до самостiйноi життевостi, значення i непохитностi. Все буття закономiрне, проте саме тому закони, яким воно пiдлягае, самi знову не закономiрнi: ми рухалися б у колi, якби допустили такий природний закон змiсту, що мусять бути закони природи – причому, звiсно, я залишаю вiдкритим питання, чи все ж не легiтимне це коло через те, що воно належить до фундаментальних порухiв думки, якi повертаються до самих себе або спрямованi на якусь кiнцеву мету, що мiститься в нескiнченному. В такий спосiб норми – iх можна назвати разом iз Платоном i Шопенгавером iдеями, зi стоiками logoi[13 - Тобто hoi lo555goi sperma555tikoi – сiм’я чи паростки розуму (грец.).], iз Кантом Apriori, з Гегелем ступенями розвитку розуму – суть нiщо iнше, як види i форми самих вiдносностей, якi розвиваються мiж одиничностями дiйсностi, формуючи iх. Самi вони вiдноснi не в тому самому сенсi, як пiдвладнi iм одиничностi, бо вони е самою iхньою вiдноснiстю. На цьому пiдгрунтi стае зрозумiло, що грошi, як абстрактна майнова вартiсть, виражають нiщо iнше, як вiдноснiсть речей, яка i становить вартiсть, а проте водночас, мов спокiйний полюс, протистоiть вiчним рухам, коливанням, зрiвноваженням тих речей. Оскiльки грошi не виконують останнього, вони дiють уже не згiдно зi своiм поняттям, а як одиничний об’ект, що злагоджений з усiма iншими.