Вибрані твори

Молодi науковцi легко пiддаються чарам, якi поширюе навколо себе будь-яка символiка, навiть не така досконала; iх приваблюе вiдносна легкiсть, з якою можна оперувати символами, тодi як, опиняючись вiч-на-вiч iз речами, виникають рiзнi труднощi. Приваблюе iх також i чар таемницi, яка огортае будь-яку символiку, доступну лише для тих, хто володiе ii мовою[28 - «Ce langage n’est compris que de quelques initiеs, de sorte que les profanes sont disposes ? s’incliner devant les affirmations trachantes des adeptes» (H.

Poincare, I. c. str. 152). [«Цю мову розумiють лише декiлька посвячених, так як профани готовi схиляти голови перед заклинаннями адептiв».]]. Тому легко зрозумiти, що i перший, i другий, – захоплений – i певною мiрою справедливо – символiкою, втрачае холодний критицизм щодо оцiнки ii ролi та значення i набувае такого способу мислення, котрий навiть пiсля визволення вiд однобiчностi, породженоi символiкою, вiдбиваеться на всiй позицii, з якою приступають до проблем, як теоретичних, так i практичних, надаючи перевагу формi над змiстом, видимостi над дiйснiстю[29 - Неважко помiтити певну подiбнiсть мiж типом символомана-прагма-тофоба i типом бюрократа, якщо ми погодимося iз дефiнiцiею бюрократii, сформульованою недавно померлим вiденським професором Кляйном, згiдно iз якою вона е «формальною правосвiдомiстю у поеднаннi з фактичною байдужiстю» [«formelle Rechthaberei in Verbildung mit sachliger Gleichg?ltigkeit»]. ] .

Звiсно, не можна саму символiку звинувачувати у символоманii i прагматофобii; цi зловживання з’являються лише там, де iснують вiдповiднi психiчнi умови.

І все, що ще можна сказати негативного про символоманiю i прагматофобiю, не стосуеться самоi символiки, яка е чудовим i незамiнним засобом певних наукових дослiджень. Тому не проти символiки зверненi вищенаведенi мiркування. Викладений у них погляд, можливо, стане найзрозумiлiшим, якщо буде уточнено, що оперування символами можна порiвняти iз механiчними рухами. Omnis comparatio claudicat[30 - Будь-яке порiвняння неточне (лат. ) – Прим. перекл.], але аналогiя полягае у тому, що символiчнi дii, як i механiчнi рухи, е дiями, яких треба навчитися i якi надалi виконуються iз щораз меншими зусиллями, власне бiльш-менш «механiчно», i завдяки цьому заощаджують нашi зусилля та увагу, дозволяючи спрямовувати iх на iншi дii, котрi ще не е або, можливо, нiколи не будуть доступнi механiзацii i тому потребують цiлковитоi концентрацii уваги та волi.