Вибрані твори

Чи не виключае науковий критицизм прийняття та поширення поглядiв, претендуючи на те, що вони дають остаточну вiдповiдь на найважчi питання, якi постають перед людиною? На питання, що торкаються сутностi, початку i мети всякого буття, а також призначення людини? Чи можна яку-небудь вiдповiдь на такi питання обгрунтувати науковими методами, зробити ii правдоподiбною за допомогою логiчноi аргументацii? Видаеться, що мiж фiлософським, тобто метафiзичним, поглядом на свiт i наукою лежить нездоланна прiрва, як це ще перед Кантом i значно чiткiше за нього вiдзначив Девiд Г’юм.

Отже, бажаючи дотримуватися наукового погляду, наше Товариство дiйсно не може задовольнити потреби тих осiб, у яких на серцi лежить, головно, формування в себе або обгрунтування фiлософського, тобто метафiзичного, погляду на свiт.

Але з такого стану справ не можна нi робити Товариству закид, анi доходити також висновкiв стосовно позицii, яку окремi його члени займають щодо проблеми фiлософського погляду на свiт.

Бо, як видаеться, вiдношення фiлософського погляду на свiт до науки не таке просте, як iнколи вважають його противники, котрi вiд iменi методичноi точностi виступають проти того, що вважають надмiрною претензiею людського розуму, який виходить за визначенi для нього межi пiзнання. Тi, що просто розпалюють ворожнечу помiж фiлософським поглядом на свiт i наукою, лишень прислухаються до одного iз застережень Іммануiла Канта, а саме застереження, щоб не потрапити в пастку догматизму; однак вони забувають про друге застереження: уникаючи догматизму, не дати себе штовхнути в обiйми скептицизму. Вiдомо, в який спосiб Кант намагався уникнути скептицизму, який загрожуе кожному, хто не хоче бути догматиком: вiдмовивши розуму, у звичному значеннi цього слова, у здатностi знаходити вiдповiдi на питання про свiт i життя, вiн визнав поряд iз тим розумом, котрий назвав теоретичним, якийсь iнший розум, назвавши його практичним розумом. І власне з цього практичного «розуму» людина, згiдно з Кантом, формуе свiй погляд на свiт i життя, зосереджуючись на прийняттi iснування Бога, безсмертя душi та свободи волi. Метод Канта не е унiкальним. Ще задовго до нього деякi фiлософи визнавали, окрiм рацiонального шляху, деякi iншi шляхи, котрi ведуть до переконань, якi вони вважали знаннями; Платон говорив про споглядання iдей, а Плотин – про екстаз; пiсля Канта теж не забракло прихильникiв «iнтелектуального споглядання», «iнтуiцii» тощо.