Вибрані твори

Припустiмо, що iсторiософiя фiлософii, яку я виклав тут згiдно з працею Брентано, пiдтвердиться дослiдженнями розвитку фiлософii iндiйцiв, китайцiв; що тi народи, котрi розвивали свою фiлософiю незалежно вiд народiв Європи, попри те повторювали чотири етапи ii розвитку, то що би тодi це означало, власне, для фiлософських дослiджень? Я обiцяв пояснити це за допомогою прикладу; прикладом нехай буде Кант.

Сьогоднi в Нiмеччинi Кант вважаеться найгенiальнiшим фiлософом новочасноi Європи. Усякий, хто займаеться фiлософськими дослiдженнями, повинен враховувати Канта, а вивчення його найважливiших праць вважаеться обов’язковою умовою фiлософськоi освiти.

Не тiльки професiйнi фiлософи за незначними винятками пiдкоряються цьому впливовi, а й природознавцi, а серед них Герман Гельмгольц е прихильниками кантiвськоi фiлософii. Майже всi обрали Канта собi за провiдника i в ньому вбачають свого фiлософського вчителя. Мабуть нiщо краще та чiткiше не характеризуе панiвного становища, яке сьогоднi у Нiмеччинi займае Кант, анiж та обставина, що до його творiв почали видавати коментарi, кiлькiсть яких насправдi величезна. Найвiдомiший з-помiж них – це коментар до «Критики чистого розуму» професора Файгiнгера. Досi вийшло з друку два томи, кожен понад п’ятсот сторiнок. Цi два великi томи мiстять пояснення до перших семидесяти п’яти сторiнок згаданоi працi Канта; а позаяк «Критика чистого розуму» налiчуе близько семисот сторiнок, тож неважко пiдрахувати, що коментар Файгiнгера становить якихось двадцять томiв по п’ятсот сторiнок кожен. Перший том побачив свiт у сьому рiчницю опублiкування «Критики чистого розуму»; другий том – через десять рокiв; а отже, для видання повного коментаря до однiеi лише працi Канта потрiбно двiстi рокiв! Треба бути сильно переконаним в iсторичному значеннi Канта, якщо хтось береться за таке починання; для цього потрiбно вбачати у фiлософii Канта найважливiше джерело й тривку основу для всiеi фiлософii майбутнього.

А чого нас вчить iсторiософiя Брентано? Вчить нас, що Кант знаходиться на початку четвертого етапу, тобто останньоi стадii занепаду фiлософii, що Кант спричинився до найстрашнiшого в Нiмеччинi занепаду фiлософii, породивши Фiхте, Шеллiнга, Гегеля та песимiстичну фiлософiю.

Тi, хто вбачае у Кантi «ново-часного Аристотеля», дуже помиляються. У свiтлi iсторiософii Брентано рiзноманiтнi дрiбнi обставини набувають значення важливих вказiвок, вiдповiдно до яких слiд дiяти, якщо хочемо пiдготувати для фiлософii новий розквiт.