Вибрані твори

]

Часто можна в щоденнiй розмовi, як i в бiльш чи менш поважних книгах, натрапити на твердження, що единим рушiем людських учинкiв був егоiзм, тобто людина все, що вчиняе, робить з егоiстичних мотивiв. Погляд цей висловив серед iн. Ларошфуко у своiх «Reflexions ou sentences et maximes morales» (1665)[10 - «Роздуми про моральнi висловлювання та максими» (1665). – Прим. перекл.]. Вiн доводить, що навiть такi вчинки, котрi назагал виглядають як цiлковита протилежнiсть егоiзму, утiм, по сутi справи, е його проявом, оскiльки людина просто не може вчиняти iнакше, анiж з егоiстичних мотивiв.

Цей погляд, який стверджуе, що людська дiяльнiсть у кiнцевому пiдсумку мае на метi власне задоволення, вiдомий пiд назвою психологiчного гедонiзму, на вiдмiну вiд гедонiзму етичного, тобто науки, яка стверджуе, що людська дiяльнiсть повинна мати на метi власне задоволення.

Психологiчний гедонiзм, який не визнае в людинi iнших стимулiв, окрiм егоiстичних, на перший погляд, видаеться суперечливим щодо ряду усталених i майже всюди прийнятих понять.

Адже ж говоримо про працю на благо iнших i самопосвяту, про самозречення й альтруiзм! Що ж означають усi цi слова, якщо, по сутi справи, людина е i мусить бути в усьому егоiстом? Ларошфуко, а також його давнiшi i сучаснi прихильники мають на це готову вiдповiдь. Вони наголошують, що працю на благо iнших, присвяту тощо, уявно неегоiстичнi явища, без жодних зусиль можна звести до егоiстичних iмпульсiв, якщо тiльки точно з’ясувати, навiщо хтось присвячуеться чи працюе заради iнших. Отож чинить так, бо знаходить у цьому задоволення; коли б чинив iнакше, зазнавав би докорiв сумлiння, неспокою, моральних страждань; прагнучи уникнути цих неприемних почуттiв, посвячуе себе iншим, що його звiльняе не тiльки вiд прикрощiв, а й водночас дае йому правдиву й тривалу насолоду. Вони запитують, чи мати пiклувалась би про хвору дитину, якби у цьому не знаходила глибокого задоволення чи якби не передчувала, що, занедбавши дитину, вона сама собi спричинить неспокiй? А чи хтось намагався б вирвати з пазурiв смертi людину, котра тоне, наражаючи власне життя, коли б це не давало йому пiднесеного задоволення i коли б не знав, що роль байдужого спостерiгача була б для нього в таку хвилину просто болiсною? Обставини справи такi ж самi в кожнiй схожiй ситуацii, тодi людина в усьому шукае власного задоволення та уникае для себе прикрощiв; тому не можна сумнiватися, що егоiзм е вагомим пiдгрунтям усякоi людськоi дiяльностi.