Вибрані твори

Практичний оптимiст, навпаки, вбачае в людях ангелiв; вiн переконаний, що зумiе реалiзувати своi плани, дуже впевнений у собi, вiрить у себе i е тiеi думки, що йому вдасться все, що б вiн не забажав здiйснити. Песимiст бувае буркотуном, пiдозрiлим, натомiсть оптимiст весело дивиться на свiт i всiм довiряе.

Такими е практичнi песимiзм та оптимiзм. І знову можна запитати: на чиему боцi iстина? Але i тут не можна вiдповiсти на це питання, хоча й з iнших причин, до вбачання в усьому радше негативного, анiж позитивного, до переоцiнки цього негативного i до недооцiнки позитивного у теоретичному песимiзмi та оптимiзмi.

Тому що практичний песимiзм i оптимiзм е наслiдком почасти настрою, почасти особистого досвiду. Людина, яка зазнала в життi багато розчарувань, довiрливiстю якоi скористалися, легко перетвориться на практичного песимiста, особливо, якщо у неi вже був похмурий настрiй, що пасуе бiльше для прикрих почуттiв, нiж для приемних. Натомiсть людина, якiй завжди щастило у життi, яка завжди мала справу лише iз людьми порядними, сповiдуватиме практичний оптимiзм, особливо, якщо природа надiлила ii здоров’ям i веселою вдачею. Але песимiст може вiдчувати речi, якi спростовують його сумнi прогнози, так само як i оптимiст може перебувати в станi, який суперечить його оптимiстичним поглядам на свiт i людей. Отже, не правий анi той, хто стверджуе, що всi люди е злими i що вiн анiтрохи не вiрить людинi, анi той, хто каже, що всi люди е бездоганними i що везiння супроводжуе усi справи людей. Істина лежить, як завжди у таких випадках, посерединi. Не можна вiдчувати до всiх виправдане недовiр’я, але також складно довiряти кожному, якщо не хочеш бути використаним i на додачу висмiяним. Про кожну людину слiд судити зосiбна, вiдповiдно до ii поведiнки, але не можна на загал людей засуджувати або пiдносити до небес. Хто ж мае вдачу, яка схиляе його до однiеi iз цих крайностей, той нехай з цiею вдачею бореться, нехай намагаеться угамувати ii нашiптування i нехай тверезо, а не крiзь призму своеi вдачi дивиться на свiт та людей. Тодi вiн, щоправда, не буде нi песимiстом, нi оптимiстом, а розумною людиною, яка в мiру сил бачитиме свiт i людей такими, якими вони е насправдi.

Отже, немае чого звертатися у життi до гасел песимiзму й оптимiзму; вони лише затемнюють тверезе судження про речi та людей, а йдучи за iхнiм покликом iнодi можна легко припуститися прикрих помилок.