Вибрані твори

Адже в творах мистецтва ми повиннi передусiм розрiзнити те, що нам е безпосередньо даним, що ми сприймаемо зором або слухом, вiд того, що цi безпосередньо сприйнятi речi в подальшому пробуджують в нашiй свiдомостi. Вiзьмiмо вiрш, який хтось декламуе. Безпосередньо даним нам е голос декламатора, звучання його слiв. Навiть якщо ми не розумiемо мови, якою написаний вiрш, ми можемо почути у ньому i ритм, i риму. [Процитувати початок Ілiади i першу строфу Dies /гае[12 - День гнiву (лат.). Католицька секвенцiя.

– Прим. перекл.]]. Це безпосереднi чинники. Крiм того, [ще iснують] чинники, якi в свiдомостi пробуджують слова, якщо ми iх розумiемо. Це асоцiйованi чинники. Інший приклад: ми оглядаемо картину, на якiй бачимо лiнii, кольори, контури, забарвленi яскравiше i темнiше поверхнi (наприклад, якщо це вiзерунок якогось килима). Інодi, однак, цi лiнii мають якесь значення, ми дiзнаемося, що тут зображеною е група дерев або людей. І це ще можна вiднести до безпосереднiх чинникiв. Але у цiй групi дерев, що стоять над струмком при свiтлi мiсяця, проявляеться увесь смуток осiннього пейзажу, якийсь зворушливий, меланхолiйний настрiй. Цього вже ми не бачимо на картинi, але самi собi домислюемо; це те, що ця картина в нас пробуджуе. Це асоцiйованi чинники.

Погляньмо, чи в музицi вiдбуваеться так само. Тож зупинiмося спочатку на сферi того, що ми чуемо безпосередньо.

Отже, передусiм ми чуемо звуки. Чи може нам подобатися якийсь звук, взятий сам по собi? Без сумнiву, так.

На це [е] незлiченна кiлькiсть доказiв поза музикою, у сферi значно ширшiй, у сферi всього, що сприймае наше вухо. Скрегiт нiгтя по стiнi не е дуже приемним; чийсь голос е або приемний, або нi. Звук [одних] дзвонiв може бути якийсь глухий, плаский, тарахкотючий, як розбитий горщик; iнших – повний, заокруглений, звучний. ясна рiч, що в музицi використовуються тiльки такi звуки, якi нам подобаються вже взятi самi по собi. В музицi слiд дбати про те, щоб вони були чистими, щоб вони виразно звучали i дзвенiли; все мистецтво будови музичних iнструментiв полягае в уможливленнi видобуття з iнструмента самих лише приемних звукiв. Скажiмо, скрипки мають милозвучний тон, тобто гарний, приемний звук, який нам подобаеться. Той, хто не мае (гарного) голосу, не вчиться спiву, тому що його голос не вiдповiдае якостям, необхiдним у музицi, вiн не мае достатньо приемного звучання, не е гучним.