Вибрані твори

]

Чому знання – це сила?

Лекцiя на вiдкриттi Публiчних унiверситетських лекцiй у Львовi 10 листопада 1912 року

Один iз найбiльших мудрецiв усiх часiв, який жив у IV ст. до Рiздва Христового в Грецii, Аристотель, розпочинае одну зi своiх праць реченням: Pantes antropoi ton eidenai oregontai physei. Усi люди за своею природою жадають знання – або iншими словами: кожна людина мае вроджений потяг до знання. Це е однiею iз найвiдомiших та найпоширенiших iстин, i на кожному кроцi ми зустрiчаемо факти, якi ii пiдтверджують.

Хлопчик, який розламуе подаровану йому iграшку, щоб зазирнути досередини, перехожий, який побачивши збiговисько, сам приеднуеться до нього i втискаеться у натовп, аби побачити, що там сталося, юнак, який, затамувавши подих, читае повчальну книжку, щоб здобути найбага-тющi вiдомостi, мандрiвник, який вирушае, ризикуючи життям, у далекi та невiдомi краi, аби вивiдати таемницю iхнього укладу та населення, вчений, який зрiкаеться усiх насолод життя i повнiстю вiддаеться дослiдженню обраних ним проблем, мудрець, який наодинцi iз собою, далеко вiд людей та свiту, розмiрковуе про сутнiсть буття – всi вони прагнуть знання. Вони хочуть досягнути знання, вони прагнуть дiзнатися, чим е щось, яким воно е чи було, чому е таким, а не iншим. Вони всi хочуть заспокоiти свою цiкавiсть, яка не дае iм спочити доти, доки вони не дiзнаються про те, про що прагнуть дiзнатися – цiкавiсть, яка заспокоiвшись в одному напрямку, звертаеться до iншого, невпинно наказуючи людинi здобувати щораз нове знання. Ця цiкавiсть часто бувае дуже невибагливою, а iнколи сягае найбез-доннiших глибин i найвищих вершин, до яких людський розум взагалi здатний пiднятися – але так чи iнакше, чи йдеться про незначнi чи про великi речi, у тiй чи в iншiй формi усi люди за своею природою жадають знання.

А жадають його, перш за все, заради нього самого, не думаючи одразу про побiчну його користь. Тому що саме заспокоення цiкавостi, саме пiзнання чогось нового е для людини великою приемнiстю й приносить iй неабияке задоволення.

Простий люд не раз насмiхаеться iз вчених, якi скнiють над проблемами, розв’язання яких, як говориться, нiкому нiчого не принесе, – але цей люд забувае, що i йому нiчого не приносить, коли вiн дiзнаеться iм’я самогубця, труп якого знайдено в лiсi, або як виглядають далекi краi, що ними вiн мандруе у кiно – це йому нiчого не дае, окрiм, власне, щирого задоволення, яке випливае iз заспокоення цiкавостi, потягу до знання.