Підводний свiт

Іншi «вчаться» рухатися швидше, щоб якось протистояти струменю води. Тi з них, хто найкраще пристосовуеться до нових умов, рiдше гинуть i можуть дати бiльше потомства. Серед iхнiх нащадкiв також виживають тi, хто найкраще пристосувався до навколишнього середовища. Таким чином тi властивостi, якi кориснi для даного виду, накопичуються вiд поколiння до поколiння. Якщо через кiлька тисячолiть ми подивимося на двох родичiв, то побачимо, що в них рiзна форма тiла. Тi, хто залишився у воднiй товщi, нагадують кульки з нiжками, а мешканцi дна бiльш сплюснутi.

Але все це – тiльки перший крок. Спочатку тварини споживають готовi речовини, якими насичена вода. Та коли вони надто сильно розмножуються, iжi на всiх не вистачае. Тому бiльшi «амеби» починають поiдати менших. iхнiй зрiст i вага збiльшуються. Щоб решта тварин не загинула, вони починають розмножуватися швидше. Деякi iстоти вчаться використовувати енергiю сонячних променiв (фотосинтез) або хiмiчнi реакцii (хемосинтез). І все це – дуже повiльно, крок за кроком, поколiння за поколiнням.

Нарештi кiлькiсть переходить у якiсть: з’являються тварини та рослини.

Якби ми сiли в машину часу i повернулися б на 2 600 мiльйонiв рокiв назад, Дiатомова водорiсть то океан здався б нам мертвим: анi риб, пiннулярiя анi медуз, над водою не лiтають птахи, не виповзають на узбережжя краби… Але насправдi в цей час у морi йшла велика робота. Розмножувалися залiзотворнi бактерii (саме iм ми завдячуемо появою запасiв залiзних руд), у водному просторi плавали першi представники фiтопланктону – крихiтнi рослини.

Бактерii з того часу майже не змiнилися, але iншi мешканцi пiдводного свiту пройшли довгий шлях у своему розвитку. Протягом мiльйонiв рокiв вiдбувалося поступове ускладнення органiзмiв. Одними з перших виникли синьо-зеленi водоростi. Серед них були i одноклiтиннi органiзми, i багатоклiтиннi, якi нагадували тоненькi довгi нитки. Цi водоростi брали участь в утвореннi деяких геологiчних порiд (переважно вапнякiв). Дуже цiкавими жителями прадавнiх морiв були дiатомовi водоростi. Вони мали зовнiшнiй скелет, який нагадував коробочку з кришечкою. Коли дiатомеi розмножувалися, то просто дiлилися навпiл, i кожна нова водорiсть отримувала половинку захисноi оболонки. Щоправда, подiл був нерiвним: одним дiатомiтам дiставалася «коробочка», а iншим – «кришечка», трохи менша за розмiром. Другу половинку потрiбно було виростити самостiйно.