Полтава. Розповідь про загибель однієї армії

Утримування спорядженоi армii в межах власноi держави означало економiчну катастрофу. Шведське фiнансування вiйни було так побудоване, що, поки власна зброя перемагала, скрiзь було тихо та любо, а кожна невдача перекреслювала всi розрахунки. Мир був справжньою катастрофою.

Август II

Людина, не опанована думкою конче дошукуватися у всьому першопричини, може виявити, що цi, здавалося б, рiзнi погляди до певноi мiри збiгаються. Заперечення, якi можна висунути проти них, часто бувають наслiдком недоречностей, що з’являються, коли хтось пробуе пояснити все, виходячи з одного-единого фактора.

Теорiя вакууму, яка намагаеться пояснити експансiю слабкiстю сусiднiх держав, – це та модель, що каже нам найменше. Може, вона й пояснюе, чому завоювання виявилися такими великими, але, властиво, дуже мало каже про те, чому вони сталися. Що ж до економiчноi теорii – експансiя як спроба контролювати торгiвлю на певному теренi, – то iснуе багато доказiв того, що така економiчна мета справдi багато важила для тих, хто ухвалював, що робити й чого не робити.

Та виявляеться, що це не було рушiйною пружиною для всiх важливих стратегiчних ухвал. Мiркування, пов’язанi з торговельною полiтикою, також могли вiдiграти явно другорядну роль проти шляхетнiшоi полiтичноi мети.

За сто рокiв, протягом яких у Швецii розбудовували великодержав-нiсть, перед ii можновладцями поставав строкатий парад рiзних спонук i обставин. Часом, здаеться, провiдною зiркою для них у iхнiх вчинках була торгiвля, часом – шляхетнiша, полiтична пiдстава, пов’язана з безпекою, а бувало, що й обидвi разом.

(Треба пам’ятати, що чiтке розмежування мiж полiтичними пiдставами, з одного боку, й економiчними, з другого, – це великою мiрою абстракцiя. Цi сфери сплелися в одне. Щоб оборонити свою державу, треба було провадити вiйну. А новий тип вiйни, який поглинав велетенськi ресурси, змушував збiльшувати i зберiгати свою економiчну потугу.)

Проте немае сумнiву, що внутрiшне становище у Швецii вiдiгравало дуже важливу, щоб не сказати вирiшальну, роль каталiзатора для довгоi низки воен i нечуваноi експансii.

Але не треба уявляти собi, що князi та дворянство вели тi пишнi вiйни тому, що були дурнi чи лихi або, може, одночасно дурнi й лихi. Тi конфлiкти були явищем, що його витворила феодальна система; вiйна за тих часiв була просто найшвидшим засобом отримати великий i раптовий виграш.