Полтава. Розповідь про загибель однієї армії

В економiцi переважало, чи, швидше, гальмувало ii, мляве й вiдстале рiльництво, яке розвивалося так повiльно, що той розвиток часто взагалi важко було помiтити. Територiальнi завоювання i военна здобич були тодi единими шляхами до швидкого досягнення життевих вершин. Це стосувалося i держав, i окремих осiб. Крiм того, е дуже важлива вiдмiннiсть мiж капiталiстичним i феодальним ладом. Типове мiсце для конкуренцii в капiталiстичному ладi перебувае всерединi економiки, всерединi ринку; звичайне ж мiсце феодальноi конкуренцii – поле бою, а найзвичайнiший засiб конкуренцii – шпага.

У капiталiстичнiй економiцi суперники можуть одночасно процвiтати й розростатись. У феодальнiй економiцi таке неможливе, центральний творець вартостей, земля, не може збiльшитися в об’емi, вона може тiльки змiнити власника, i така змiна завжди вiдбуваеться зi зброею в руках. Отже, численнi й довгi вiйни переважно були майже неминучим наслiдком феодального суспiльного ладу.

Легко вирахувати, що в цiй кривавiй полiтицi хтось мав бути зацiкавлений.

Як кажуть, правди в мiшку не сховаеш, – безперечно, завдяки великодержавностi багатшало саме шведське дворянство. Через свое виховання й освiту дворяни змалку нацiлювалися на вiйськове поле дiяльностi. Для молодих дворян, що дбали про кар’еру, взагалi iснувало тiльки два шляхи, про якi варто було думати: шлях службовця або шлях вiйськового. Із них шлях меча був незрiвнянно привабливiший. Деколи понад 80 вiдсоткiв дворян перебували у вiйську. Варто знати, що тодiшнi люди ставилися до вiйни цiлком iнакше, нiж ставляться теперiшнi. Для них вiйна здавалася не якимось лихом а priori, а насамперед нагодою зробити кар’еру i швидко досягти достатку, дiлом, яке найбiльше личить дворяниновi. Натомiсть мир у iхнiх очах мiг бути прикрою небезпекою, що загрожувала iм деморалiзацiею i матерiальними нестатками. Родовитий дворянин Густаф Бунде сказав колись на вiйськовiй нарадi, що в пережитiй вiйнi «багато лицарiв знайшли свое мiсце i виявили своi здiбностi, чим змогли пiдтримати гiднiсть свого стану, а вдома iм довелося б нидiти в злиднях». Адам Людвiг Левенгаупт, той самий генерал, який влаштовував пастку на козакiв, казав: «На вiйнi й за кордоном найменша втiха важить куди бiльше, нiж тi марнославнi розваги, на якi я, на свiй сором, гаю час удома, на батькiвщинi». І це справдi була загальна думка серед таких, як вiн. (Цей позитивний погляд на вiйну зберiгався й пiзнiше, у XVIII столiттi.