Коханець леді Чаттерлі

 – Я вважаю, що ви дуже милий.

– Ах, – гарячково промовив вiн. – Менi так приемно, що ви сказали саме це, а не те, що ви мене кохаете! Це важить набагато бiльше… Тодi до вечора. Менi треба добре все це обмiзкувати.

Вiн покiрно поцiлував iй обидвi руки й пiшов.

– Я не думаю, що зможу витерпiти цього молодика, – зiзнався Клiффорд за ланчем.

– Чому? – спитала Коннi.

– Вiн – просто хам, позолочений ззовнi… Тiльки й вишукуе, чим би ще похизуватись.

– Я думаю, люди були такi жорстокi до нього, – сказала Коннi.

– А тебе це дивуе? Ти думаеш, вiн марнуе свою квiтучу юнiсть, щоб вершити благi дiяння?

– Я думаю, в ньому е якась великодушнiсть.

– До кого?

– Точно не знаю.

– Звичайно, не знаеш. Боюся, ти помиляешся, приймаючи за великодушнiсть звичайну розбещенiсть.

Коннi промовчала. Помиляеться? Можливо, й так. Але навiть розбещенiсть Майклiса таiла в собi деяку принаду. Вiн iшов до кiнця там, де Клiффорд наважувався ступнути зо два непевних кроки. І вiн у свiй спосiб завоював свiт, а саме цього жадав Клiффорд.

Шляхи й засоби? Хiба ж у Майклiса вони були бiльш вартi зневаги, анiж тi, до яких вдавався Клiффорд? Хiба шлях бiдолашного вигнанця, пробитий його власним тiлом, був чимось гiрший за шлях Клiффорда, який рекламуе свою незрiвнянну особу? За облудною богинею Успiху женуться, висолопивши язика, тисячi захеканих хортiв. І той, хто першим ii схопить, i е справжнiм хортом, гончаком з гончакiв, – так воно завжди бувае посеред тих, хто прагне успiху! Так що Майклiс мiг походжати iз гордо задертим хвостом.

Але, на диво, вiн не робив цього. Вiн повернувся до чаю з величезним оберемком фiалок i лiлiй, з тим самим виразом бездомного собаки. Коннi iнодi замислювалася, чи не е це своерiдною маскою для введення в оману ворогiв, яка просто злилася з його подобою? Чи насправдi вiн такий сумирний песик?

Сумний вираз побитого собаки залишався на його обличчi протягом усього вечора, але Клiффордовi ввижалася в тому прихована зухвалiсть. Коннi ж не вiдчувала подiбного, напевне, тому, що ця зухвалiсть не була спрямована проти жiнок, – лише проти чоловiкiв та iхнiх претензiй на владу.

Саме таке непереможне нахабство цього неотесаного сiромахи розлючувало чоловiкiв, – Майклiс, дарма що поводивсь гречно, кидав виклик будь-якому свiтському джентльменовi вже однiею своею присутнiстю.

Коннi вiдчувала кохання до нього, але якось спромоглася сидiти за вишиванням i не втручатись у чоловiчу розмову. Вона нiчим себе не викрила.