Філософія свободи / Философия свободы

Козаччина набирала силу саме тодi, коли елiта Русi поступово переходила на польську мову в побутi i витiснення руськоi професiйноi «високоi» культури свiтською культурою загальноевропейського зразка.

Тут варто внести певнi корективи в сучаснi уявлення про спiввiдношення традицii i новоi культури, насамперед про мовнi аспекти справи. В пiзньо-середньовiчних уявленнях подiл на «своiх» i «не своiх» насамперед релiгiйних i, бiльш загально кажучи, традицiйних культурних справ i новiтнiх уявлень торкався, природно, в першу чергу мовних проблем.

Середньовiчна свiдомiсть знала насамперед подiл мов на сакральнi i мови побутового вжитку. Точнiше, освiченi люди вживали в своiх мовних практиках двi мови: сакральну i побутову. Сакральною сферою мовлення залишалися латина i грецька мова. Для опису процесiв мовлення люди православноi вiри вживали або грецьку мову, або латину; вживання дiалектiв староукраiнськоi мови належало до сфери «низькоi» культури. «Мова» в сучасному розумiннi слова було чимось структурно упорядкованим, i до Мелетiя Смотрицького опис «руського» мовлення здiйснювався грецькою граматикою.

Цю обставину слiд мати на увазi, розглядаючи iсторико-культурнi процеси. Оцiнка, розумiння, продукування явищ культури, в тому числi мовленневих дiй, сама мае бути оцiнена згiдно з критерiями прийнятностi/неприйнятностi даноi епохи i даноi спiльноти.

Якби Католицька лiга була змушена пiти на поступки протестантам Європи не 1648 року, а десятилiттям ранiше, можливо, голос Петра Могили був би почутий у Ватиканi, й тодi Схiдна i Захiдна християнськi церкви об’еднались би на конфедеративних засадах, а Украiна-Русь увiйшла б до «Речi Посполитоi Обох Народiв» як третiй рiвноправний партнер.

На жаль, така можливiсть була iсторiею втрачена. А через рiк пiсля смертi митрополита спалахнуло повстання Хмельницького, почалась вiйна, потiм Руiна, гору взяла ненависть з обох сторiн, i настроi православноi солiдарностi та московськоi орiентацii виявились найсильнiшими.

Князь Репнiн

В лютому 1848 року Тарас Григорович Шевченко писав з Орськоi фортецi своему близькому другу Варварi Миколаiвнi Репнiнiй про ii батька, князя Репнiна-Волконського, який помер в сiчнi 1845 р. у своему Яготинi: «Мир праху доброго человека, который приветствовал меня в Новый год не как бесприютного скитальца, а как родного сына».