Одна хвилина для нісенітниць

– Чи е Бог – Реальнiсть?

На це Майстер вiдповiв так:

– Якщо хочеш, аби я був абсолютно чесним з тобою, тодi я не вiдповiдатиму.

Пiзнiше учнi взялися допитуватися, чому вiн не дав вiдповiдi.

– Тому що його питання не мае вiдповiдi, – сказав Майстер.

– Тож ти – атеiст?

– Звичайно, нi. Атеiст робить помилку, заперечуючи те, про що не можна сказати нiчого.

Зробивши паузу, щоби його слова дiйшли до учнiв, вiн додав:

– Теiст однак робить помилку, стверджуючи це.

***

– Вiдкрий таемницю твоеi незворушностi.

Вiдповiдь Майстра:

– Щиросердна спiвпраця з невiдворотним.

***

Майстер з учнем якось наткнулися на слiпого, що сидiв обабiч дороги й просив милостиню.

– Подай цьому чоловiковi, – сказав Майстер. Учень кинув монету в його шапчину.

– Тобi слiд було торкнутися своеi шапки на знак поваги, – сказав Майстер.

– Чому?

– Так завжди слiд робити, коли даеш милостиню.

– Але ж вiн все одно нiчого не бачить.

– Може – так, а може, й нi, – вiдказав Майстер.

***

Монастир з часом став перенаселеним i вже потребував бiльшого примiщення, тому один багатiй виписав чек на мiльйон доларiв i поклав його перед Майстром. Той узяв чек у руки iз такими словами:

– Дуже добре. Я прийму його.

Багатiй лишився незадоволений: сума була чималенькою, а Майстер навiть не подякував йому.

– У цьому чеку мiльйон доларiв, – нагадав вiн.

– Авжеж, я помiтив.

– Навiть при тому, що я чоловiк заможний, це все ж величезнi грошi.

– То ти хочеш, щоб я тобi подякував?

– Ти просто зобов’язаний це зробити.

– Хiба це я маю дякувати? Вдячним мае бути той, хто дае.

***

Майстрове ставлення до служби соцiальноi допомоги хоч кого могло збити з пантелику. Часом вiн пiдтримував це починання обома руками. А iнодi виказував до нього повну байдужiсть.

Пояснення, якi вiн давав своiй непостiйностi, були не менш загадковi.

Вiн казав:

«Той, хто хоче робити добро, мае стукати в дверi.

***

Якось один турист сказав Майстровi:

– Люди в твоiй краiнi бiднi. Але вони не виглядають заклопотаними.

На що Майстер вiдповiв туристовi:

– Це тому, що вони нiколи не дивляться на годинник.

***

Одному учневi довелося щодуху бiгти додому, зачувши звiстку, що його дiм охопила пожежа. Учень був уже в лiтах, i кожен висловлював йому спiвчуття по поверненнi.