Теологічно-політичний трактат

Бо я нiде не читав, що Бог явився Христу або говорив iз ним, [але читав], що Бог через Христа вiдкрився апостолам, i що вiн е шляхом до спасiння, i, нарештi, що старий закон був переданий ангелом, а не безпосередньо Богом. Тому, якщо Мойсей говорив з Богом вiч-на-вiч, як зазвичай людина зi спiвбесiдником (тобто за допомогою двох тiл), то Христос спiлкувався з Богом душею до душi.

Отож ми стверджуемо, що нiхто, крiм Христа, не одержував одкровень Божих iнакше, нiж за допомогою уяви, тобто з допомогою слiв i образiв.

Тому для пророкування треба мати не досконалiшу душу, а жвавiшу уяву. Докладнiше про це я скажу в наступному роздiлi, а тепер треба дослiдити, що розумiе Святе Письмо, коли твердить, що пророки були сповненi духу Божого або що пророки говорили вiд iменi Духа Божого. Аби довiдатись про це, треба передусiм дослiдити, що означае гебрейське слово ruagh, яке простолюд витлумачуе як «дух».

Слово ruagh у власному сенсi означае, як вiдомо, «вiтер», проте воно досить часто вживаеться в багатьох iнших значеннях, але похiдних вiд нього.

Отож його вживають: 1) для означення дихання, як у Псалмi (135:17): «В iхнiх вустах нема вiддиху»; 2) для означення життевого начала або дихання, як у «Книзi Суддiв»(15:19): «І вернувся його дух», тобто вiн ожив. А тому його вживають ще й у третьому значеннi – мужнiсть i сила, як це в «Книзi Ісуса Навина» (2:11): «І не стало вже духу в людини». Також у Єзекiiля (2:2): «І ввiйшов в мене дух (або сила), i звiв мене на моi ноги». Звiдси воно вживаеться в четвертому значеннi – таланту, здiбностi, як це у Йова (32:8): «Справдi, дух – вiн у людинi», тобто знання не обов’язково притаманнi старим, оскiльки я гадаю тепер, що воно залежить вiд особистого таланту i здiбностi людини. Так само [i в книзi] «Числа» (27:18): «Муж, що в ньому Дух». Потiм береться п’яте значення – голос вiдчуття (sententia animi), як [у книзi] «Числа» (14:24): «За те, що з ним був дух iнший», тобто iнший голос вiдчуття або iнша думка. Так само в «Приповiстях Соломонових» (1:23): «Я виллю вам духа свого», тобто думку. І в цьому сенсi вживаеться для позначення волi або рiшення, прагнення i поривання душi (appetitum et impetum animi). Як це у Єзекiiля (1:12): «Туди, куди бажав дух (або воля) ходити, вони йшли». Також в Ісаi (30: 1): «І складають умови, – та без духу мого». І глава 29:10: «Бо вилив Господь на вас духа глибокого сну», тобто бажання [спати]. І [в «Книзi] Суддiв» (8:3): «Тодi заспокоiвся iхнiй дух», тобто поривання.