Теологічно-політичний трактат

І Неемiя (9:20) [говорить]: «І Духа свого доброго [або душу] ти давав, щоб зробити iх мудрими». Мовиться про час Законодавства з натяком також на те [мiсце] «Повторення Закону» (4:6), де Мойсей каже: «Бо це (тобто Закон) мудрiсть ваша та ваш розум (prudentia)» тощо. Також i в Псалмi 143 (вiрш 10): «Добрий Дух твiй [душа] нехай попровадить мене по рiвнiй землi», тобто душа твоя, вiдкрита нам, поведе мене на правильний шлях. «Дух Божий» означае також, як ми говорили, дихання Бога, яке, як i ум (mens), дух i тiло, приписуеться Боговi в Письмi [в переносному значеннi, як, наприклад] у Псалмi 33 (вiрш 6).

Потiм Бог ототожнюеться з могутнiстю (potentia), силою або здатнiстю (virtus), як у Йова (33:4): «Дух Божий мене учинив», тобто милосердя (virtus) або могутнiсть Божа, чи, якщо хочете, рiшення Боже; бо i Псалмоспiвець, висловлюючись як поет, також говорить, що велiнням Божим небеса створенi, i Духом, або подихом вуст його (тобто його рiшенням, мовленим нiби одним подихом) все iхне воiнство.

Також у Псалмi 139 (вiрш 7): «Куди я вiд Духа твого пiду (щоб бути), i куди я втечу (щоб бути) вiд твого лиця», тобто (як випливае з подальшого тлумачення самого Псалмоспiвця) куди я зможу пiти, щоб бути поза твоею могутнiстю i присутнiстю?

Нарештi, «Дух Божий» береться у Святому Письмi для вираження афектiв вiдчуття (animi) Божого, а саме: прихильностi Божоi i милосердя, як, наприклад, у Михея (2:7): «Чи змалiв Дух Господнiй? (тобто милосердя Боже) Чи цi (тобто жорстокi) чини його?» Також у Захарiя (4:6):«Не силою й не мiццю, але тiльки моiм Духом», тобто одним моiм милосердям.

І в цьому сенсi, гадаю, треба розумiти i 7:12 того самого пророка, а саме: «І серце свое зробили кременем

, щоб не слухати Закону та тих слiв, що послав Господь… своiм Духом (тобто вiд свого милосердя) через давнiх пророкiв». І в цьому сенсi говорить Огiй (2:5): «А Дух мiй (або моя ласка) пробував серед вас, не бiйтеся!» Що ж стосуеться того, що говорить Ісая (48:16): «А тепер послав мене Господь Бог та його Дух», – то це, звичайно, можна розумiти як вiдчуття прихильностi (animum) Божоi i милосердя, або ж через його душу, вiдкриту в Законi; бо вiн говорить: «Споконвiку (тобто як тiльки я прийшов до вас, щоб сповiстити вам гнiв Божий i його присуд, виголошений вам) я не говорив потаемно; вiд часу, як дiялось це, я був там» (як сам вiн у главi 7 свiдчить), а тепер я вiсник радощiв, посланий Божим милосердям, щоб оголосити про ваше звiльнення.