Теологічно-політичний трактат

Бо в цьому лише й полягае кiнцева мета i сутнiсть одкровення, а не в ученнi про свободу волi або про предмети фiлософii. Тому хоч у словах i в основах того напучення ясно мiститься свобода волi, однак нам дозволено думати протилежне, оскiльки тi слова i пiдстави були пристосованi лише до розумiння Каiна. Так само, вважай, i одкровення хоче навчити Михея лише того, що Бог вiдкрив йому правдивий кiнець бою Ахава з Арамом.

Тiльки цьому ми й зобов’язанi вiрити. А весь iнший змiст цього одкровення такий: повiдомлення про правдивий i неправдивий дух Божий, про небесне воiнство, яке стоiть по обидва боки Бога; а вся решта обставин того одкровення нас не стосуеться, i тому кожний хай вiрить цьому, як йому видасться бiльш згiдним з його розумом.

Про способи (rationibus), якими Бог показав Йову свою могутнiсть над усiм (якщо тiльки правда, що вони були вiдкритi Йову i що автор намагався розповiсти iсторiю, а не iлюструвати своi поняття, як дехто думае), треба сказати те саме, тобто: що вони були вказанi згiдно з поняттям Йова i тiльки для його переконання, а не тому, що вони е унiверсальними способами для переконання всiх. Нe iнакше треба говорити i про способи Христа, якими вiн викривае фарисеiв у впертостi й незнаннi, а учнiв закликае до iстинного життя, а саме: що своi способи вiн ладнав до думок i принципiв кожного. Наприклад, коли вiн сказав фарисеям («Євангелiе вiд Матвiя», 12:26): «І коли сатана сатану виганяе, то дiлиться супроти себе; як же втримаеться царство його?» – вiн хотiв тiльки викрити фарисеiв, виходячи з iхнiх же принципiв, а не вчить, що iснують демони або якесь демонське царство. Зовсiм так само, коли Христос сказав учням («Євангелiе вiд Матвiя», 18:10): «Стережiться, щоб ви не погордували анi одним iз малих цих; кажу-бо я вам, що iхнi ангели… на небi» i так далi. Вiн хотiв навчити тiльки, щоб вони не були гордими i не зневажали нiкого, а не чогось iншого, що мiститься в його способах, наведених ним тiльки для переконання учнiв.

Нарештi, те ж саме, безумовно, треба сказати про способи навчання i знаменитих апостолiв, та й нема потреби говорити про це докладнiше.

Бо якби я повинен був перелiчити всi мiсця в Письмi, якi написанi тiльки для однiеi людини або згiдно з чиiмсь поняттям i якi не без великоi шкоди для фiлософii обстоюються як божественне вчення, то менi довелося б iстотно поступитися короткiстю, про яку я дбаю. Отож задовольнiмося тим, що я заторкнув дещо, незначне i загальне. Решту допитливий читач хай сам розбирае самотужки.