Теологічно-політичний трактат

Нарештi, з «Книги пророка Йони» (4:2) вельми ясно видно, що Бог не тiльки до юдеiв, але й до всiх милостивий, спiвчутливий, великодушний, сповнений прихильностi i жалкуе з приводу зла (poenitentem mali esse). Адже Йона говорить: «Тому я перед тим утiк до Тарсiсу, бо я знав (саме зi слiв Мойсея, «Вихiд», 34:6), що ти Бог милостивий та милосердий» тощо, i тому вибачиш нiневiтянам-поганам. Отож робимо висновок (оскiльки Бог до всiх рiвно милостивий, а гебреiбули обранi тiльки щодо суспiльства й держави), що всякий юдей, сам по собi, поза суспiльством i державою, не мае жодного дару Божого бiльше, нiж iншi, i мiж ним i поганином нема жодноi вiдмiнностi.

Тому, якщо справедливо, що Бог до всiх однаково прихильний, милостивий тощо й обов’язок пророка полягав не так у навчаннi законiв, властивих вiтчизнi, як у навчаннi iстинного доброчинства i в нагадуваннi про нього людям, то нема сумнiву, що всi народи мали пророкiв i що пророчий дар був властивий не тiльки юдеям. І справдi, як свiтська (profana), так i священна iсторiя свiдчить про це. Щоправда, iз священноi iсторii Старого Заповiту не видно, що iншi народи мали стiльки пророкiв, як гебреi. Навпаки, видно, що нi одного поганського (gentilem) пророка Бог не посилав спецiально до [iнших] народiв, однак це не мае значення, бо гебреi писали тiльки про своi справи, а не про справи iнших народiв (gentium).

Отож достатньо того, що в Старому Заповiтi ми знаходимо, що погани (homines gentiles) i необрiзанi, як Ной, Енох, Авiмелех, Валаам та iншi, пророкували, що Бог посилав гебрейських пророкiв не тiльки до свого, але й до багатьох iнших народiв.

Адже Єзекiiль пророчив усiм тодi вiдомим народам. Бiльше того, Овдiй, наскiльки ми знаемо, був провiсником тiльки для iдумеян, а Йона – головним чином для нiневiтян. Ісая оплакуе i провiщае бiди не тiльки юдеiв, вiдродження не тiльки iхне, але також i iнших народiв. Адже вiн говорить (16:9): «Тому-то плачем буду оплакувати Язера», а в главi 19 спершу провiщае египтянам бiди, а потiм iхне вiдродження (19:19, 20, 21, 25), а саме: що Бог пошле iм Спасителя, який визволить iх; що Бог iм стане вiдомим; i що, нарештi, египтяни вшанують Бога жертвами i дарами. А насамкiнець називае цей народ (natio) благословенним египетським народом (populum) Божим. Все це воiстину вельми гiдне того, щоб бути вiдзначеним. Єремiя, нарештi, називаеться пророком не лише гебрейського народу, але народiв узагалi (1:5). Вiн, провiщаючи бiди народам, також оплакуе iх i провiщае iхне вiдродження.