Ідеологія

Проти нападу злого, i тьми, i бича – це найкраща в життi запорука». Це поколiння покiнчило зi старою романтикою, вважаючи, що навiть сам Іван Котляревський, «не гетьман польовий, а культурний», який усiм iм «вказав шлях лiтературний», шлях школи та просвiти, що вiв нацiю до щастя.[28 - Вороний С. На свято вiдкриття пам’ятника Котляревського.] Що ця фiлософiя таки справдi була загальна, хай на доказ послужить i цей маленький вiрш, узятий iз одного галицького журналу для дiтей (1924 рiк): «Шаблю, порох та пiстолi – можуть мати й дураки, – але розум, цей дар долi – лиш правдивi козаки.

 – Можем волю здобувати, – непотрiбний порох твiй – не потреба кровцi лляти – лиш бери все розум в бiй».[29 - Свiт дитини. – Львiв, 1925. – Сiчень] «Справедливiсть i взагалi вимоги моралi та те «духовне переродження» людства пiд впливом розуму – були рушiями iсторii!..

Такий собi свiтогляд вiдбивався i в усiй зигзагуватiй полiтицi украiнства, вся вона була наскрiзь просякнута драгоманiвською вiрою в силу розуму та переконання, «буржуазна» так само, як i соцiалiстична чи радикальна.

Вся вона, властиво, виходила з положення, що непримиренна ворожнеча мiж народами – байка, щось штучне, що вдасться усунути взаеморозумiнням; вся вона не один раз апелювала до драгоманiвського порiвняння пса i кота», аби переконати, кого треба, в безглуздостi iхнього неприязного до нас ставлення, та в можливостi, в обопiльних iнтересах modus’a vivendi мiж народами, мрiючи про автономii, украiнськi Швейцарii й iншi утопii. Нiчого ж не було легшого. Чи релiгiйне почуття, як тепер нацiональне, не було колись також страшним вибуховим матерiалом, причиною страшних вiйн? Але, нарештi, мiж рiзними вiрами запанували мир i злагода. Чи ж не можливо так само приборкати силою розуму i нацiональне почуття, як приборкали поволi людожерство, рабство, iнквiзицiю та поединки? «І коли iдея релiгiйноi свободи пройшла шлях розвитку, де спершу ii не визнавали, коли панувала нетолеранцiя, потiм з’явилася терпимiсть, але з широкими привiлеями пануючоi церкви та лише наприкiнцi прийшла доба повноi свободи сумлiння, – то той сам шлях розвитку доводиться пройти i нацiональнiй iдеi до митi ii остаточного трiумфу у вказаному нами сенсi». [30 - Чубинський М. // Украiнская жизнь. – 1912. – Ч. 1.] Справдi, людська природа мiняеться дуже повiльно, але може ж змiнитися точка зору! Лише бiльше доброi волi та вiри в трiумф справедливостi.