Ідеологія

Це була, отже, iхня дорога, дорога украiнських нацiоналiстiв вiд мефодiiвцiв, що залишилися глухi на гамiр 1848 року, через Драгоманова, що перелицював визвольну боротьбу iрландцiв, мадярiв i балканських слов’ян, аж до тих авторiв меморандумiв до Денiкiна i советiв, що були глухi на шум революцii, яка почалася в Украiнi 1917 року. Нiчого з почуття, нiчого з волi, нiяких аксiоматичних нацiональних правд, лише наука, розум, аналiз i переконання е тим шляхом, яким iдеться до пiзнання правди загалом i до ii панування у свiтi.

Як питання тiеi чи iншоi системи оранки, так i питання нацiональних взаемин було питанням доцiльностi: як таке, вирiшувалося воно розумом i переконанням. Пiднести у вищий стан господарство чи клас, або нацiю, мала тiльки освiта, всеобiймаючий засiб на будь-яку соцiальну бiду. Провiнцiя до всього пiдходила зi своею мiркою: не тiльки проблеми буденного життя, не тiльки дрiб’язковi суперечки за межу, але й проблеми свiтового масштабу вирiшувала вона вмовлянням, благанням, закликом до «здорового хлопського глузду», найвище – позовом до суду…

Роздiл II

«Науковий» квiетизм

Із того примiтивного iнтелектуалiзму випливае цiлком послiдовно ще примiтивнiший, нiбито науковий, квiетизм, вiра в непорушнi суспiльнi закони – друга характерна риса украiнофiльства.

Спершу украiнофiльство шукало науково обгрунтованого i науково доведеного iдеалу. Це обгрунтування йшло раз дедуктивно вiдiрваним шляхом, а раз – шляхом експерименту. Розум правив свiтом фiзичним, вiн же ж, вочевидь, правив i свiтом соцiальним. Як земля рухалася усталеною орбiтою, так своiм приписаним бiгом iшло й соцiальне життя, покiрне законам еволюцii та поступу. Все це було ясне й просте, як двiчi по два е чотири, i тому моментально засвоене, як найглибша мудрiсть нашим нацiоналiзмом; цей нацiоналiзм твердо пам’ятав, що прагнення нацii також мають своi межi у вiчних законах суспiльного поступу. Критика i сумнiв замiсть певностi та фантазii були головнi чесноти людини науки, вони ж були в наших украiнофiлiв запорукою проти нацiонального максималiзму.

Анi тих сумнiвiв, анi цього скептицизму (бодай такою мiрою) не знав той, хто визнавав шопенгаверiвську qualitas occulta, «волю», за головну самостiйну рушiйну силу в iсторii, яка творить зi себе самоi (aus sich heraus), як казав Гегель. Але для наших провансальцiв iснував лише видимий свiт феноменiв, окремi тiла, доступнi нашим сенсам.