Ідеологія

У цiй вiрi людей з ослабленою волею у всевладнiсть розуму над волею, в iхнiй вiрi в «залiзнi закони», якi все самi зроблять без нашого втручання й яким не коритися – марна праця, виявляеться те саме згасання вольового iмпульсу. Зомбарт казав, що «Марксiв («науковий») фаталiзм нiщо iнше, як розпачливе перенесення вiдповiдальностi на сили природи, якi треба лиш пiзнати, щоб iх опанувати. Цiею штучною конструкцiею… намагався Маркс свiй нахил до теоретичноi обсервацii бiгу подiй ужити як «ерзац бракуючоi йому… здiбностi полiтичноi»,[37 - Зомбарт В.

До психологii соцiалiстичних теоретикiв. – ЛНВ, 1924. – С. 35.] здiбностi чинно творити нове. Нiчим iншим, як ерзацом вiдмерлоi волi були й «закони» наших нацiоналiстiв.

Роздiл III

Хуторянський унiверсалiзм

Інтелектуалiзм, що привiв нашу нацiональну думку до квiетизму, допровадив ii до зречення власного нацiонального iдеалу, до певного роду унiверсалiзму, в якому без остатку гинуло всiляке нацiональне почуття.

Інтелектуали також шукали нацiональну правду, але iхня правда, як результат суто пiзнавальноi працi iнтелекту, не пiдказувалася почуттями та бажаннями, настiльки розбiжними в рiзних нацiях, iхня правда була незалежна вiд емоцiйнного, iррацiонального чинника; ii доводили розумом. Як збудувати суспiльство, як уладнати взаемини мiж нацiями, де позначити межi нацiональним прагненням – про все це вирiшувала не рацiя iснування кожноi окремоi нацiональностi, а лише сила всевладного розуму. А що закони розуму, як i закони логiки, загально зобов’язуючi для всiх, то й правда, якоi дошукувалися нашi нацiоналiсти, цiлком природно, була правдою унiверсальною; спецiальна правда тiльки для тiеi чи iншоi нацii (species), правда, яка була б правдою для одного народу, а брехнею для iншого, для них не iснувала. Бо лише правда вiдчута, правда вiруючого е правдою тiльки його i його спiввiруючих, але правда, доведена розумом, логiкою, експериментом, е правдою спiльною для всiх. Їхня правда була не виявом нашого «хочу», а лише нашого «знаю». Ось як про це гарно сказав Г. Зiммель: «Змiст iнтелектуального твердження в своiй сутi мае те, що його можна вдiлити всiм; кожен достатньо освiчений розум мусить дати себе переконати самому iнтелектуальному твердженню (коли воно правдиве). Аналогii до цього немае в царинi волi та почуття».[38 - Simmel G. Philosophie des Geldes. – Munchen, 1922.