Ідеологія

] Заповiдь – «Аз есьм Господь Бог твiй» iнше можна прийняти або нi, або комусь накинути, але нiколи не можна нiкого змусити доводом прийняти ii. Це суб’ективна, вiдчута «правда». Це лише правда того, хто в неi вiрить. Але така правда, що трикутник мае три кути, або що iхня сума рiвна двом простим, – мусить зобов’язувати всiх; це об’ективна правда. Іншими словами, хто шукае правди абстрактним розумом, мусить виходити з положення, що iснуе одна, спiльна, загальна та прийнятна для всiх правда, базою якоi е не та чи iнша секта, церква чи нацiя, лише людство, не суб’ективно-нацiональне вiдчуття, а загальнолюдський розум.

З цього положення виходили нашi мефодiiвцi XIX i XX столiття, виробляючи собi рiзнi мiстичнi «правди» та «закони», якi мають регулювати «розумне» життя мiж нацiями, й яким мае коритися будь-яка «вузьконацiональна» правда. З цього ж положення виходили й iхнi епiгони, цiлком логiчно вiдкидаючи нацiональну правду, ставлячи над нею правду космополiтичну.

«Сама по собi думка про нацiю, – писав Драгоманов, – ще не може довести людства до волi i правди для всiх… Треба пошукати чогось iншого, такого, що стало б вище над усiма нацiональностями та й мирило iх, коли вони пiдуть одна проти другоi.

Треба шукати всесвiтньоi правди, що була б спiльною всiм нацiональностям».[39 - Драгоманов М. Дивацькi думки.] І знову, беручи за взiрець релiгiйнi справи, вiн казав: «Аж ось розумнiшi люди по рiзних вiрах стали думати, що не слiд чiпатися до iнших за рiзнi церковнi справи та звичай та що «треба поставити над усiма церквами людство i всiх людей усiх вiр визнати братами. Так думка про людство поставлена була вище над думкою про нацiю та вiру з iхнiми окремими звичаями, урядами й iнтересами i стала таким суддею посеред суперечок мiж нацiями i вiрами й основою для волi кожноi нацii та вiри в тих межах».[40 - Драгоманов М. Дивацькi думки.]

Нацiоналiзм як джерело життя i власноi правди було для Драгоманова чимось темним. Натомiсть яснi – «думки всесвiтнього людства», цiеi наiвноi фантасмагорii провiнцiйних Вольтерiв… «Цi думки всесвiтнього людства i були единими, якi могли б «дати найцiннiший грунт нашому прямуванню до нацiональноi свободи».

[41 - Драгоманов М. Дивацькi думки.] Над нацiоналiзмом ставив вiн «iнтереси iнтернацiональнi, загальнолюдськi». Вiн настiльки ще великодушний, що «не вiдкидае нацiональностi, але вiдкидае нацiоналiзм, особливо такий, який сам себе протиставляе людству або космополiтизмовi».