Ідеологія

Для нормальноi людини, яка вiдчувае навколо себе в життi i в собi самiй, як i в своiй нацiональнiй спiльнотi пульсуючу, нiчим i нiким недетермiновану волю до життя й експансii, ця фiлософiя викличе лише жаль i вiдразу, але не для «освiченоi» людини XIX столiття з ii iдеями про спiльну, встановлену суверенним розумом, правду, i тим менше – для громадянина Украiни, насильно втиснутого перед вiйною в чужорiдне тiло великих iмперiй, владу яких треба було собi усправедливити пануючими над нiбито нацiею iнтересами людства.

Ясно, що не в таких головах могла народитися думка про самостiйний i самовистачаючий нацiональний iдеал, який знаходив би свое виправдання в собi самому i не потребував озиратися на наднароднi iдеали, нi шукати в них виправдання.

«Я-м ще таке не видiв!» – це трафаретна реакцiя хлопського розуму на все, що виходить за рамки емпiричного, за рамки його тiсного досвiду. А надднiпрянець у таких випадках питае: «Чи ви таке бачили?!» В обох випадках вилазить зневага до всього iррацiонального, що лежить поза свiтом експерименту.

Цю психологiю мали й iдеологи украiнського провансальства, i тому вони вiдкидали iррацiональну волю, як прiоритет в iсторii; бо в свiтi, який кожен iз них «видiв», дiяв закон «розумноi» кавзальностi, а людська iсторiя була нестримним походом думки до опанування як фiзичного, так i соцiального хаосу. Тож схиляв вiн голову й перед всiлякими соцiальними «законами», бо це був порядок речей, який вiн «бачив», а iншого не визнавав.

Узяти ж за вихiдну точку прагнення нацii до самостiйного життя, прiоритет волi та вивести з нього, як аксiоми ii незадавненi бажання, – це була метафiзика для нашого хлопа, неписьменного чи письменного, байдуже. Це означало б пiзнати правду в надприроднiй дорозi, на якiй не вистачае лиш розуму, а це очевидний абсурд. Аби не допустити до цього абсурду, до визнання iррацiонального моменту в iсторii, мусiли провансальцi вiдкинути й спецiальну, свою, правду даноi нацiональноi species, бо правда, вiдкрита розумом i логiкою е, з природи речi, спiльна, загальнолюдська, але в жодному разi не iндивiдуальна, i не вузьконацiональна.

Роздiл IV

Матерiалiзм (лiбералiзм, демократизм, пацифiзм, партикуляризм, анархiзм)

Вивiдома науково (дедуктивно чи з досвiду) загальна правда – це був формальний бiк нацiонального iдеалу нашого провансальства.