Ідеологія

Переселена в царину конкретно нацiональноi iдеологii, та загальна правда виродилась у нас у нiчим не прикрашений, екранний матерiалiзм або суспiльний утилiтаризм. Парафразуючи, мабуть, Гете, сказав Шпенглер у своiй популярнiй книзi: «Антична людина знае лиш те, що вона бачить i схоплюе».[46 - Spengler О. Untergang des Abendlandes. – I. – S. 118 etc.] Я далекий вiд думки порiвнювати наше рiдне провансальство з античнiстю, але зi старосвiтськiстю провiнцii воно мало дуже багато спiльного.

Свiт вiчнозмiнних явищ, що охоплюеться думками i розумом; що у виглядi законiв пануе над нами i конструюе свою, загальну, правду – зсував на третiй план постiйний, активно творчий чинник пiдсвiдомого, iррацiонального, чинник волi. Заперечення цього чинника в теорii нашого нацiоналiзму i призвело на практицi до того, що я називаю матерiалiзмом; матерiалiзм протиставляв цьому постiйному, вiчно собi рiвному, творчому моментовi його кожночасний змiнний прояв; невидимому загальному – охоплене думкою iндивiдуальне. Така генерацiя, такий клас, що репрезентуе або хоче репрезентувати нацiю, ii теперiшнiй добробут i щастя, а не вiчна воля нацii, що переливаеться через усi кожночасовi форми, стоячи над ними; те, що е, а не те, що мае бути, – ось що було прiоритетом для нашого занепадницького провiнцiоналiзму. Це була теорiя, народжена на тлi атрофii нацiонального вольового iнстинкту. Для здорових species – вольовий iнстинкт, необмежений нiчим. Утвердження права на життя, подовження роду, – мае в них аксiоматичний характер, iде передусiм. Це вiчне арацiональне право нацii до життя ставляеться там понад усе дочасне, феноменальне, охопиме, рацiональне; понад життя конкретноi одиницi, понад кров i смерть тисяч, понад добробут цiеi генерацii, понад абстрактно розумовi калькуляцii, понад загальнолюдську етику, понад викомбiнованi вiдiрвано поняття добра та зла. Вiчне ставало там понад дочасне, суть – понад вияв, волю – понад ii тимчасову об’ективацiю, експансiю – понад статус-кво, динамiку – понад статику.

Інакше дивиться на це наша старосвiтщина. Для неi – оточення е лише «перерахована сума матерiальних речей», як казав Шпенглер. Вона чужа нашому свiтосприйняттю, для якого «все видиме як щось умовне, протиставляеться безумовному», що живе в душi одиницi, як i в душi народу, прямуючи до здiйснення.