Ідеологія

Для старосвiтщини абсурдом е вважати лише ментальне, партикулярне, за дiйснiсть другорядну, яку треба «перемогти» в iм’я внутрiшнього, ще не здiйсненого iдеалу, в iм’я загального; для неi, навпаки, ця ментальна дiйснiсть е единою реальнiстю в свiтi.[47 - Spengler О. Untergang des Abendlandes. – I. – S. 118 etc.] Як для античного свiту з’ява творила цiлiсть божественного (Гегель), так для нашоi старосвiтщини iснував лише свiт видимих явищ. Їй далека була думка, що зовнiшне е лиш «один iз моментiв Божественного», що «царство вiльного духа е царство невидимого» (idem), того, яке лише мае настати.

Гегель називав цей матерiалiстичний свiтогляд прозаiчним, das nur Sinnliche Шпенглера е в нього Besonderheiten, що вiн iм протиставляе totales Ganzes або freie Einheit речей; воно як щось самостiйне стоiть понад з’явищами, е iхнiм осередком i душею, що iх оживляе.[48 - Hegel G. Vorlesungen ub. d. Aesthetik, В. I. – Berlin, 1842.] Все це, звiсно, було метафiзикою для нашого провансальства. Окремi люди, цi атоми безформноi маси не були тут можливiстю, що лише завдяки формi стають готовою рiччю надорганiчного свiту, – вони були единою реальнiстю. В нас не думали, що суть тих надорганiчних речей е в одиницях лише potencia (в можливостi), що лише через форму стае вона в них actu (в реальностi). Навпаки, атоми, ця безформна маса розглядалася в нас, як едина реальнiсть. Загальне поняття було для нас ворогом емпiричноi дiйсностi, ця остання була единою реальнiстю. Для фiлософii нацiонального волюнтаризму (який знае «вiчну» волю species, а не дочасну одиниць) усе, що добре для species, – добре для одиницi, для поколiння, для «я» i для «ти», для «ми». Для провансальськоi фiлософii все, що добре для «я» i для конкретного «ми», мае бути правилом поведiнки i для нацii. Там – прiоритет iдеалу, бажання до його здiйснення, до реалiзацii того, чого не бачилося. Тут – прiоритет теперiшнього, лише ментального умовного. Як для Феербаха та Руссо, пiдставою етики, так для наших провансальцiв пiдставою нацiональноi полiтики було ущасливлення «мене» i «тебе», щастя всiх, хто зараз заселяють нацiональну територiю. Щастя не схоплених у форму атомiв, щасливих i зарозумiлих своею безформнiстю.