Ідеологія

«Милосердними треба нам бути задля всього живого, – писав Франко, – бо життя це клейнод, хiба ж е що вище вiд нього»?

Для великих рас е щось, що е вище за життя одиниць. І для цього «щось» готовi вони жертвувати навiть життям одиниць. Для украiнського провансальства, просякненого наскрiзь дрiбномiщанськими iдеалами звироднiлого гуманiтаризму, навпаки, життя одиниць було найвищим клейнодом, що стояло над усiма метафiзичними вартостями… «Ах, минали б бенкети кривавi, – писав iнший представник нашого гуманiтаризму, – брязкiт зброi скорiш би утих, – досить болю, i кровi, i слави – i дочасних могил дорогих».

[49 - Олесь О. Вибiр поезiй. – Вид. Лаврова.] І цей пафос не був чимсь випадковим, це була глибоко вiдчута фiлософiя. Вона згадуе про дорогi могили не з гордiстю, як могили невiдомого вояка, не як приклад великоi самопосвяти для iдеi, що стоiть понад життя, не як заохочення i звеличення чину, що призвiв до передчасноi смертi, – лише зi сумом розчуленого сентименталiста, для якого жодна iдея не виправдуе тих дочасних могил. Для iншого автора вiйна це, передусiм, убивство людей. Оглядаючи поле битви, питае герой: «Боже, великий добрий, Боже, де ж Ти подiвся? Засвiти сонце, засвiти пiтьму ночi, нехай брат брата побаче». Бо iхнiй «Бог», то був бог безжурного щастя мишi пiд мiтлою. Той же ж, хто принiс на землю «не мир, но меч», хто ставив любов до Бога понад любов до людей – Бог сильних рас, е «страшним Богом» для провансальцiв; йому в обличчя глянути лякаються вони, бо вiн жадае собi в жертву i «молоде життя, й здоров’я, й iснування багатьох одиниць». У нас е навiть спецiальний роман, прийнятий дуже схвально, роман-протест проти страхiть вiйни, в якому не лише видно бiль iз приводу тих страхiть (почуття зрозумiле та виправдане), а в якому на вiйну споглядаеться виключно через призму хлопа, якому гранати не дають орати свою скибу, байдужого на те, кого матиме за пана.[50 - Турянський О. Поза межами болю.] Але романiв, подiбних до «Вiйни i миру» Л. Толстого, «Вогнем i мечем» Сенкевича, або «Шуанiв» Бальзака, де б показувалося не тiльки один, але й iнший бiк вiйни – велике зусилля нацii в iм’я ii iдеалу, що стоiть понад життям одиницi, понад усiм, – ми ще не маемо.

Для кого рiд або iдея, власна примха – це все, для того навiть знищення одиницi е великою афiрмацiею, перемогою життя. Парафразуючи великого фiлософа волюнтаризму, можу сказати, що «не вiн, iндивiдуум, а нацiя е те, на чому залежить природi»; для пацифiстiв та iнших.