Ідеологія

Члени ворогуючих нацiй «особисто не мають нiчого один проти iншого», не смiють, отже, виступати проти себе i нашi, бо не iхнi iнтереси, а вигоди одиницi е прiоритетом для лiберала, i «нiякий уряд не смiе стояти над моральним кодексом одиниць».[51 - Christianity and World Problems. The Abolition of war. – N. Y. – № 7.] Бо iнтерес нацii нiчим не вiдрiзняеться вiд iнтересiв кожного з iхнiх окремих членiв. Поняття роду, нацii як щось, чого не можна охопити думками, що е вище вiд суми iхнiх членiв, е для провiнцiала метафiзикою.

Те, що йому найдорожче, це видимi речi: «я», «ти», «ми», одиниця або народ i його терпiння та зручностi, теперiшнiсть, а не завтра, матерiя, а не iдея.

Це був iндивiдуальний егоiзм. Далi йшов егоiзм збiрний (демократизм), хоч, врештi, iх досить важко розмежувати. «Щастя одиницi» та «щастя всiх», тих, кого Кант називав Grande-etre – людство. Але в обох випадках iнтереси дня панували над усiм, сьогоднi над завтра, щастя ближнiх над щастям далеких, iнтереси цього поколiння та його добробуту над категоричними наказами нацii.

Для колективного егоiзму та його провiдникiв (соцiалiстiв i демократiв) такi питання, як протоки i Стамбул, колонii, Ельзас, Крим, мета, для осягнення якоi потрiбнi систематичнi зусилля кiлькох генерацiй – це метафiзика. Для цiеi мети треба ж жертвувати спокоем i матерiальним добробутом цiеi генерацii, а до такоi напруги, до прагнення вийти за своi буденнi завдання, паралiзована воля провансальцiв не сягала. Безсмертнi нацiональнi iдеали? Але ж «безсмертне лиш тiло, бо жоден атом його не пропаде на вiки столiть». Така мета, як експансiя в Тихому океанi, як пiдкорення Сибiру Єрмаком, iдея вiдплати, якою жила Францiя п’ятдесят рокiв пiсля 1871-го, – все це були химери, iлюзii поетiв у полiтицi. Це був той рай поетiв, що «лиш у сферi мрiй, привиджень, iлюзiй i оман… цвiте». І добре, що «в кiнцi доглупалися ми, що тi фантоми е собi фантоми, не вартi мук i кровi i страждань».[52 - Франко І. Зiв’яле листя.] Аби лиш не було тих страждань – це найважливiше для провiнцiала. Що ж до тих «оман», то за ними женуться нiяк не в iнтересах народу, лише «в iм’я iнтересiв купки авантюристiв». Великий похiд обраних рас, що призвiв до створення таких величних пам’ятникiв людського генiя, як Британська iмперiя, европеiзацiя Африки, культивiзацiя Індii тощо – для пирятинських iдеалiстiв був злочинною забавою, в якiй ходило лише про те, «хто мае одягати… африканських негрiв у фартушки» i «напувати iх алкоголем».