Ідеологія

]… Щоб бути логiчними, вони мають таким чином жалувати за украiнською революцiю 1917 pоку, бо це ж в основному вона – через утворення окремого полiтичного осередку в Киевi – зашкодила тому, щоб Росiя «у якiйсь нормальнiй формi» з’явилася 1919 pоку пiд Трiумфальною аркою в Парижi! Будь-яке ослаблення цього спiвжиття, великодержавностi Сходу Європи (Росii) називалося мовою галицьких самостiйникiв зрадою iнтересiв Украiни (якi iдентифiкувалися з iнтересами Галичини), мовою соцiалiстiв – контрреволюцiею, а мовою хлiборобiв – анархiзмом.

Тут iдея симбiозу настiльки мiцна, що навiть люди науки не бачать жодноi рiзницi мiж iдеалом сепаратного (зовсiм незалежного), i симбiозного iснування; для них i украiнська, i росiйська революцii мали ту ж саму iдею; обидвi «перейняли iдею самовизначення народiв i долучили до неi ще й заборону анексiй».[98 - Днiстрянський С. Нова держава. – Прага, 1923.] Хоч це було не тiльки фактично неправильно, але й формально, бо Росiя пiдпорядкувала iдею самовизначення нацii – iдеi самоозначення пролетарiату (цiеi нацii), особливо того, який був «авангардом пролетарськоi революцii».

Це поняття симбiозу, звiсно, розширяеться в iдеi аж до найдальших меж. Наразi в нас створилася спецiальна теорiя, що самостiйнiсть i сувереннiсть – поняття зовсiм не iдентичнi; що самостiйнiсть (така, яка потрiбна провансальцям) дуже добре може обiйтися i без суверенностi. Для Поллока, Бодiна й iнших державникiв, сувереннiсть е «пробним каменем нацiональноi незалежностi», але це – теорii нацiй-панiв, а не плебеiв.

З iнiцiативи Драгоманова все украiнське провансальство боронило цю iдею незалежностi без суверенностi. Грушевський проголосив, що «народнiсть для свого розвитку не потребуе доконечне полiтичноi самостiйностi». Це була, правда, формула, трохи обширнiша за стару, оскiльки не заперечувала полiтики зовсiм, але все ж вона базувалася на славнозвiснiй теорii В. Антоновича, про «смiшнiсть i дитинячу наiвнiсть будь-якого полiтичного прагнення» для украiнськоi нацii. Для одного з видатних, хоч i безнадiйно поверхових iдеологiв галицького украiнства, iдея украiнськоi суверенностi суперечить духовi часу, бо цей дух часу, який пiсля 1918 pоку створив ряд нових держав у Середнiй Європi, не допускае «пульверизацii Сходу Європи». «Незалежнiсть, самостiйнiсть вiджила свiй вiк», а тому треба боротися з «вульгарним розумiнням самостiйностi», на якому досi щасливо iснують великi держави Заходу, навiть не здогадуючись, на якiй вульгарнiй пiдставi вони iснують.