Ідеологія

Елементи панування не е суттевим елементом поняття державностi, панування мае належати до якоiсь наддержавноi органiзацii, яка б захистила окремi нацii вiд «загрози сильнiших сусiдiв iз глитайськими iнстинктами та хижацькою вдачею», та забезпечила б «вiчний мир»… Основою iдеi, що зрiкаеться моменту панування i дбае лише про те, щоб хтось забезпечив мир, не е, вочевидь, нiяка нацiя, а лише суспiльство, клас, в найкращому випадку – плем’я, щось таке, як бретонцi чи провансальцi. І справдi, до цього «iдеалу» поволi повертаються цi самостiйники; до iдилii мирного племенi, без «глитаiв» i «гвалтiвникiв», де «всi люди е собi брати, де панують слабкi, а сильнi iменованi злочинцями – щаслива утопiя мiщанських кастратiв у полiтицi.

[103 - Бочковський I. Нацiональна справа. – Вiдень, 1920. – С. 51, 94, 125, 167.]

Полiтикам такоi психологii, вочевидь, не лиш держава була непотрiбна (плем’я обходиться без неi), а й саме поняття нацii розпливаеться i частково навiть компрометуеться.

Так воно й мае бути, бо хто вiдкидае поняття полiтичноi нацii, мусить дiйти до заперечення поняття нацii взагалi, яка не може iснувати без власних державно-полiтичних змагань. Ми бачили вже в хлiборобiв-державникiв, що поняття украiнськоi нацii поволi розчинялося в них у поняттi однiеi з галузок «руського Сходу»; для них украiнець не бiльше рiзниться вiд москаля, як баварець вiд пруссака. Так i Драгоманова не «переконали наука i практика», що «Росiя i Русь зовсiм два окремi народнi тiла (так, як Русь i Чехiя, або Нiмеччина)». Ми були для нього просто Русь, «а якi ми руськi – чи ми разновиднiсть общого, чи окреме зовсiм, цього правду сказавши, гарно нiхто не знае». Суть кожного колективу – бути примусовою органiзацiею (незалежно вiд способу повстання його), у ставленнi до нацii, для провансальцiв не зрозумiла. Драгоманов кiлька разiв протестуе проти «примусовоi нацiональностi». Ця примусовiсть для нього – щось ненормальне, витворене «лихими порядками», але жодним трибом не е суттю нацiональноi вдачi. Кониського за те, що той цю примусовiсть приписував, мiж iншим, московськiй вдачi, називае вiн дурнем.[104 - Переписка М. Драгоманова з М. Павликом. – Т. IV. – С. 13; Листування М. Драгоманова з В. Навроцьким. – ЛНВ, 1923. – Т. III.] Змушувати когось, аби вiн належав до тiеi нацii, членом якоi народився, е для свободолюбного Драгоманова нiсенiтницею, ортодоксiею, фанатичною виключнiстю.