Ідеологія

Вiн виправдовуе нацiональне ренегатство, бо вiн проти того, щоб колектив накидав одиницi примусовi думки та примусовi вiчуття, якi «треба раз i назавжди залишити на волю особи». Слово «ренегатство» «мусить бути викинуте з лексикону як наслiдок часiв релiгiйного фанатизму».[105 - Народ, 1891. – Ч. 1.] Так думав Драгоманов, так думало й пiзнiше украiнство, що, як ми вже бачили, нехтуючи всiлякими правами загалу проти одиницi, договорилося до права сецесii одиницi, тобто, до звеличення того ренегатства, яке боронив Драгоманов.

Для них нацiональностi не було, були «лише люди польськоi та руськоi породи», одиницi; так само, як одиницi, так i окремi громади мали право сецесii, з нацiонального зв’язку: «автономiя полiтичноi громади е… воля кожноi громади признатись до того народу i приступити до тiеi спiлки, до котроi вона сама хоче».[106 - Програма громади, 1880.] Твердження Морраса, що «сума колективних iнтересiв (цiеi нацii) не е ще загальним iнтересом» (L’interet general) було незрозумiле для провансальцiв. Для одного з теоретикiв украiнофiльства «нацiональнiсть е лише психологiчна форма», а тому можуть iснувати одиницi… двох нацiональностей, бо «совмещенiе двох форм зовсiм не те, що совмещенiе двох елементiв змiсту, що себе взаемно виключають, наприклад, двох протилежних вiрувань, двох пристрастей, що боряться мiж собою». [107 - Украiнскiй вестнiк, 1906. – Ч. I.] І це було також логiчно: коли з поняття нацii виключаеться все, пов’язане з волею, з афектом: жадоба панування, пристрасть, релiгiйнiсть, вочевидь, вiд нього не залишаеться нiчого; тодi можливе все – два народи в однiй нацii (для Драгоманова), двi нацiональностi в однiй людинi, i будь-яка iнша нiсенiтниця, як можливою е тодi сувереннiсть без суверенностi, самостiйнiсть без самостiйностi, незалежнiсть тотожна федерацii, федерацiя iдентична з автономiею, а нацiя – з племенем…

До цього безнадiйного еклектизму дiйшла наша полiтична думка, вiдмовляючись вiд вольового моменту як засадничого в поняттi нацii.

Там, де немае волi, немае й експансii; де нема експансii – е лише оборона; де е лише оборона – е iдеал миру, i згасання потреби органiзацiйно-державного центру, а коли наступае це згасання, своi найвищi функцii народ передае iншiй нацii, а сам перестае нею бути. Це було в нас якесь полiтичне толстовство. Л. Толстой також виходив зi заперечення нацii як органiзованого колективу, що з природи речi тяжiе до експансii. Для нього еднiсть мiж народами нiчим не порушувалася б, якщо б не було урядiв.