Ідеологія

Як справа суто розумноi доцiльностi (а не вiдчуттiв i сили), нацiональна справа могла, i повинна була знайти розв’язок шляхом угоди, для тих полiтикiв.

Це був регрес, навiть порiвняно з Драгомановим, бо полiтику радянство зовсiм виключало. Тут Украiна була «однiею з галузок росiйського народу, що й далi хоче брати участь у загальнодержавному життi Росii в напрямку до спiльного блага всiх народiв, якi живуть пiд крилами двоголового орла».[143 - З киiвськоi ради // Наш голос. – С. 418.

] Немае нiчого дивного, що в такому становищi, будь-яка насильна змiна status quo або пропаганда використання вiдповiдноi мiжнародноi ситуацii вважалася за злочин проти демократii, що вiдривае ii вiд служiння правдивим iнтересам украiнського народу; цi ж, в переддень свiтовоi катастрофи, опиралися на вибори до Галицького сейму i на «Просвiтах». Немае нiчого дивного, що вiрна своiм засадам, ця демократiя, пiсля вибуху вiйни 1914 року, прагнення використати мiжнародну ситуацiю для нацiонального визволення нацii проголосила провокацiйними впливами, i ще раз задокументувала готовiсть виконати «свiй громадський обов’язок щодо Росii». [144 - Укр. жизнь. – 1914, 1917. – Липень.] Пiд час революцii головним завданням буржуазного провансальства було боротися з «демагогiчним лозунгом самостiйностi», що висунули невiдповiднi елементи, «позбавленi мудроi помiркованостi та широкого (?!) розумiння нацiонально державних завдань». Головне було «уникнути докору в самочинностi», в загарбницькому способi акцii. [145 - Укр. жизнь. – 1917. – Ч. 3, 6.] Найстрашнiше для них було, коли рiвний i спокiйний нацiоналiзм ставав бурхливим i пристрасним, бо тодi ставав явно небезпечним. «Проти цих небезпечних (для кого?) сторiн нацiоналiзму, проти його винятковости й егоiзму, – казали, – треба поставити iдею справедливостi, iдею загальнолюдських iдеалiв i етичних норм (повний асортимент помадкових провансальських iдей!), якi цiлком слушно М. Драгоманов, iдейний провiдник украiнства, ставив вище за всi нацiоналiстичнi претензii окремих народiв».[146 - Салiковський О. // Укр. жизнь. – 1916. – Ч. 9.]

Цiеi дрiбномiщанськоi психологii не облишило радянство (вiд киiвськоi Ради) i пiсля свiтовоi вiйни, i пiсля росiйсько-украiнськоi; i в особах своiх найвидатнiших провiдникiв залишилося воно на тiй самiй дрiбно-мiщанськiй точцi зору на справи полiтичноi тактики.