Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Сильний лiдер, що долае хаос i розруху, – в головах, у свiдомостi, передусiм колективнiй. Усе видавалося, що прийде месiя-мiсiонер, з чесними очима, чистими руками i совiстю, i возсiяе наша Земля-земелька, i заживемо. Шiстдесятники вже вiрили у все те менше, а все ж вiрили. І в очищених високою мораллю комiсарiв так само (якраз тодi з’явився фiльм Миколи Мащенка «Комiсари» з характерною у тi часи постаттю месiйних персонажiв, наснажених вiрою релiгiйного градуса). Драчева Василина по-своему долае порожнечу морального космосу, саму себе покладаючи на плаху любовi й смертi.

В «Іду до Тебе» сама Леся Украiнка, та, що «единий мужчина» на всю Соборну Украiну, зринае з чорно-бiлоi екранноi графiки. Мiж ii словом i поведiнкою – нi найменшого промiжку, i це е iдеальна творча i громадська позицiя. Не тiльки для Драча – для всього поколiння. Василь Стефаник (мрiяв витворити iз селюкiв народ), Леся Украiнка, Олександр Довженко – символiчнi постатi; вони змогли заповнити порожнечу нацiонального космосу, нацiональноi iсторii словом i жестом, що виявили в собi твердiсть крицi та непоступливого морального закону.

Драч бароковий

Певна загадка е в особливiй iнтенсивностi барокового стилю в украiнськiй культурi. На прикладi творчостi Драча ii можна пояснити ось у такий спосiб: перед митцем в Украiнi повсякчас отся проблема порожнечi. Поруч – величезний росiйський культур-космос, де звiдусiль свiтять зiрки i мчать по супутнiх орбiтах планети, де, видаеться, вже сама природа наповнена духом класикiв («О пушки-ноты длящегося полдня, о довстоевскиймо бегущей тучи», за Велiмiром Хлебнiковим).

І там, у Росii, а ще бiльше в европейських обширах – упорядкованiсть, у тому числi цiннiсна. В Украiнi ж вольниця, бо степ широкий i влада нетверда. Тiльки чужинцi можуть навести тут лад, своiм же – нiц, бо з тiеi ж глини злiпленi.

Основне завдання заповнити порожнiй простiр насамперед авторським «начинням», тим, що живе у тобi самому. Цю стратегiю – багато в чому барокову – i сповiдуе Драч.

У кiнотворчостi, зокрема. Одна з основних барокових опозицiй – Природне / Неприродне – вочевидь простежуеться в його текстах: з незмiнною приязню до рукотворного, технiчного, цивiлiзацiйного. Одначе поет добре вiдчувае межу, за якою прогрес перетворюе природу на щось потворне й нелюдське. Звертаючись до чужих текстiв для iх екранiзацii, вiн так само помiчае в них отсю барокову складову: фантазiя людини перевершуе «фантазii» природи, ii мистецьку спроможнiсть.