Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Студенти кричали:

– Авторку! Авторку!

Михайло Петрович Старицький зiйшов до зали, взяв мене за руку i вивiв на помiст. Менi аж дух забило. Ще гучнiше оплески й вигуки «Слава!» залунали в залi. Я намагалась бути спокiйною, спиралась на Старицького i спокiйно вклонилась публiцi. Вiдчула тiльки, що зашарiлася вся, та зосереджено вдивлялась в аудиторiю.

До Старицького пiдбiг якийсь полiцейський чин i став на нього гримати, але буря оплескiв не стихала, i полiцай, безнадiйно махнувши рукою, одскочив набiк…

– Ларисо Петрiвно, хочете побувати на хрещеннi Сергiя Костянтиновича? – хитро запитав мене Кривинюк того ж вечора.

– Та облиште, Михайле Васильовичу, це не для неi – нас «архангели» можуть застукати. Ларисо Петрiвно, це Кривинюк жартуе!

– Нi, нi! Ви знову ховаетесь вiд мене – я хочу побути з вами сьогоднi…

Так воно i сталось. На човнi ми поiхали на лiвий берег до корабельних майстерень.

– Ви вже тут? – здивувався Ти, побачивши Вiру Крижанiвську, всю в чорному, як завжди. І зашарiвся по-дитячому.

– І ви тут сьогоднi? – здивувалась Крижанiвська, побачивши мене з Кривинюком i Мержинським. Вона почувалася тут надто по-свiйськи, якось по-робочому, я ж – трохи знiчено.

Ти теж був у своiй стихii. Робiтники сидiли на дебаркадерi, а бiля стапелiв човни оточували корабель, який ще тiльки обшивався залiзом, – робiтники корабельних майстерень. На човнах з боку Днiпра i в цехах з боку лiсу виставлено робiтничi пiкети. Кривинюк нахилився до мене:

– Коли «архангели» нагрянуть, держiться мене – он наш човен!

Десь зблизька, але з темряви, почувся Твiй голос, свiтились бакени поряд, Киiв мерехтiв на тому боцi.

Робiтництво гуло, здалеку наближався пароплав. Ти затих на якийсь час, а потiм знову Твiй пристрасний голос володiв цiею дивною, вперше баченою мною аудиторiею. Ця аудиторiя вимагала своiх ораторiв – вона приймала Тебе за свого.

Горiли цигарки на землi, зiрки миготiли в небi, вода билася в обшивку дебаркадера.

Мержинський.