Плисти проти течії

Акрополь – це не просто зiбрання друзiв, а дещо бiльше. Акрополь, що iснуе в чотирнадцятьох краiнах свiту як iдеологiчний рух, прагне вiдродити в кожному з нас трансцендентальнi, одвiчнi вартостi.

Поза всяким сумнiвом, сучасний свiт вiдстае, мов той старенький заржавiлий годинник, i помалу-малу ми постерiгаемо певну спаралiзованiсть, особливо стосовно загальнолюдських вартостей. Людина виказуе щораз бiльшу агресивнiсть, бiльшу напруженiсть, бiльше суперечностей. Цю кризу доконче треба подолати тiею самою силою, якою було подолано всi iсторичнi кризи, – силою душi, силою духа, силою розсуду, силою волi, силою любовi.

Рiзнi царини дiяльностi людини мають бути поеднанi неперервнiстю та доконечнiстю. Вам вiдомо, що вiд часiв фiлософа Декарта i донинi релiгiя, наука, мистецтво i полiтика роз'еднанi, роздрiбненi, розокремленi; iншими словами, вiдбулася певна спецiалiзацiя дiяльностi людини. Кориснiсть такоi спецiалiзацii полягае в поглибленнi кожного з цих русел, але вони настiльки зглибилися, що перетворилися, радше, на нездоланнi прiрви, тож ми несамохiть повернулися на доiсторичний етап розвитку, де iснують табу, де iснують тотеми, де iснують клани.

Власне кажучи, у нас утворилися клани музик, клани лiтераторiв, клани фiлософiв… Новий Акрополь прагне подолати цей етап i досягнути едностi понад усi вiдмiнностi.

Хiба наука – це не певнi знання та методологiя, що дозволяе нам виснувати загальнi закони природи? Втiм, якщо наука скерована винятково на iррацiональну експлуатацiю природи, то тим самим вона породжуе iррацiональну експлуатацiю людей, природа мае бути для науки не тiльки об'ектом пiзнання ii загальних законiв, природу треба iнтерпретувати, адже це не просто якась символiчна сутнiсть «чогось» поза нашим сприйняттям.

Скажiмо, дерева, що ростуть довкола нас, ботанiк може вивчати, класифiкувати, може давати iм назви латиною, англiйською, iспанською чи нiмецькою мовами, але головне – навчитися мудростi дерев, позаяк цi непорушнi, живi й зеленi iстоти являють нам мудрiсть Бога та гармонiю Космосу. Завважте, що листя дерев росте так, щоб уможливити йому дихання: зверху – захисний покрив, а знизу – своерiднi легенi. Це ознака розуму. Розум е i в корiннi, що сягае углиб землi, пiдтримуючи стовбур та крону. Ми повиннi опанувати нову науку, здатну не тiльки класифiкувати речi, давати назви й матерiальнi описи речей, а й передавати iхне значення та змiст.