Плисти проти течії

Акрополь означае «Вишне Мiсто» – вишне мiсто в царинi iдей, а не в фiзичному розумiннi. Ми повиннi звiльнитися вiд будь-якого забруднення, не тiльки фiзичного, а й духового. Щоб пiднестися над цими мiазмами, щоб пiднестися над цими пасовиськами сучасного матерiалiзму, ми повиннi насипати чарiвну гору i побудувати на ii верховинi новий храм, присвячений злагодi, любовi, миру, працi. Треба вiдбудувати Акрополь, звести новий Парфенон, не у фiзичному, а в духовому сенсi. Кожен з нас повинен стати стрункою колоною, що пiдтримуе стелю цього храму; кожен з нас повинен зберiгати свою сильну i випростану iндивiдуальнiсть, але у згодi та гармонii з iндивiдуальностями iнших; нам треба взятися за руки, щоб дати прихисток для найслабших, для дiтей, для прийдешнiх людей.

Наука, мистецтво i фiлософiя, що не мають цього гуманiстичного та iсторичного змiсту, не грунтуються на любовi до людства, на глибинному пошуковi людських вартостей, не е наукою, фiлософiею i мистецтвом. Істинна фiлософiя, наука i мистецтво повиннi бути трансцендентними i змiстовними.

Ми повиннi вчитись у природи, друзi моi; треба вчитись у самоi природи.

Я не пропоную вам цього таки вечора сiсти за книжки, я не загадую вам читати Сенеку Платона чи притчi Будди; краще запалiть сiрника i придивiться, куди тягнеться вогонь; потiм загасiть його i перейдiть деiнде, запалiть ще одного сiрника i придивiться, куди тягнеться вогонь, i повернiться назад… Вогонь завжди знае, де гора, а де низ; вогонь завжди вертикальний, завжди яскравий.

Ми повиннi вчитись у вогню, а не iнтелектуалiзувати себе, нам треба стати кращими, полум'яними, яскравими людьми, якi знають, де Небо, де Земля.

Послання Акрополя напрочуд просте. З нашого курсу лекцiй ви можете детальнiше дiзнатися про фiлософiю, науку та мистецтво; але цього вечора я не хочу говорити про деталi, цього вечора я хочу говорити щиро i вiдверто.

Якщо в аудиторii е люди, що прочитали багато книжок, вони погодяться зi мною, бо просте е найкращим, а якщо хтось серед нас, бувши неписьменним, не прочитав жодноi книжки, вiн теж зрозумiе притчу про вогонь.

Таким чином, Акрополь научае того, що може стати в пригодi кожному i в кожен момент життя. Не годиться дрiбнити життя, дрiбнити волю, дрiбнити любов; iнакше, замiсть життя, волi та любовi ми одержимо живий труп. Ми прагнемо цiлiсного, життедайного i прекрасного, як квiтка, як дитина, як поезiя, як вертикальний вогонь того сiрника. Акрополiтянський Ідеал подiбний до палаючого вогню.