Плисти проти течії

Така людина може розквiтнути в кожному з нас, мов троянда. Хто вже мае в собi нову людину, той вiдчувае пахощi тiеi троянди i живе з чуттям краси, з чуттям своеi безсмертностi. Отож, коли виникнуть новi релiгiйнi форми, ми всi будемо готовi прийняти iх так само, як i давнiшi релiгiйнi форми.

Зрозумiемо ми i тих людей, що не вiрять в Бога. Адже нова любов дасть нам змогу розумiти всiх людей, всi явища, весь усесвiт довкола нас, а найголовнiше – розумiти самих себе, примиритися з самими собою, зi своiми помилками, зi своiми слабкостями, зi своiми стражданнями.

Ми зможемо жити разом, з певнiстю того, що все у свiтi – унiверсальна гармонiя.

Релiгii агонiзують, коли втрачають розумiння цiеi унiверсальноi гармонii, але релiгii – це тiльки iсторичнi форми осягнення божественного. Чому нас мають руйнувати релiгii чи будь-яка iнша зовнiшня форма? Нам потрiбна внутрiшня сила, щоб рухатися вперед.

Завтра знову буде свiтанок, ми не повиннi в тому сумнiватися. І задля того, попри свою мализну, ми маемо трудитися.

На свiтанку защебечуть новi пташки, забiгають новi дiти, залунае нова музика, вiдкриються новi знання, але внутрiшньо ми будемо такими самими, як дотепер, як сьогоднi i як завтра.

Ми, фiлософи, кохаемося в iстинi, в красi, ми можемо розумiти прекрасне, можемо трансцендувати, прозирати поза явленим. Це витворюе нову етику, нову мораль, нове естетичне чуття.

Релiгii агонiзують i помирають, бо все, що народжуеться, мае померти. Але те, що нiколи не народжувалося, те, що сягае углиб часу, те, чому нашi прадiди поклонялися бiля вогнищ, залишиться допоки цього свiту.

Хто це зрозумiе, вiдчуе i тим житиме, той матиме мир у своему серцi i чистi руки – чистi вiд зла, матиме справжне добросердя, iстинне свiтло, i стане на шлях iстини.

Любi друзi! Попри мовний бар'ер, я говорив щиросердо, i сподiваюся, що серцем ви мене розумiете. А тепер забудьте про мене i думайте про себе, думайте про тих, хто прийде пiсля вас. Кожен мае стати трохи добрiшим, трохи справедливiшим, i тодi настане свiтанок.

Лекцiя, прочитана 28 квiтня 1983 року в осередку Нового Акрополя, вулиця Серпа Пiнто 5, Шiадо, Лiсабон, Португалiя.

Чому треба вiрити в Бога

Насамперед я мушу вдатися до логiки, аби дещо прояснити – не для тих, що не раз бували у цiй залi i знають нас, а для тих, що вперше зробили нам честь своею присутнiстю. Коли я кажу: «Чому треба вiрити в Бога», це не означае, що я хочу щось комусь нав'язати.