Плисти проти течії

Чому, власне, це не цiкавить людей? Сьогоднi люди втратили будь-якi орiентири i не здатнi вибирати. Яким темам вiддаеться перевага в кiно, газетах – скрiзь? Може, на першiй шпальтi з'являеться повiдомлення про наукове вiдкриття, текст поеми, що здобула поважну лiтературну премiю, чи вiдзначений на конкурсi фотознiмок? Нi, добродii! Зазвичай ми бачимо фото якогось небiжчика, кримiнальника, людину в калюжi кровi або кулемет.

Акрополь мае на метi i боротьбу з насильством, яке мусить зникнути назавжди, бо всi ми маемо право на життя.

Думати треба не про тi концтабори, якi були сорок рокiв тому, а про тi, що, можливо, з'являться в роцi 2000-му Перейматися треба тим, що нас очiкуе, а не тим, що було i що ми не можемо змiнити. У минулому було чимало помилок, але ми не робимо вiдповiдних висновкiв. Остерiгаймося майбутнiх помилок, думаймо про наших дiтей i наших онукiв; думаймо про любих нам людей, про молодь, про наших учнiв! Дбаймо про те, щоб у 2000-му роцi вони мали не тiльки електричнi дроти, ядернi боеголовки та забрудненi рiки, а й знали лебедя не тiльки з фотографiй i не мусили вдаватися до лазера, щоб побачити зорi на небi. Ми прагнемо свiту очищеного, свiту чистого в усiх розумiннях: фiзичному, психiчному i духовому.

Ми закликаемо до загального вiдродження всiх елементiв, до нового спiткання людини з людиною, людини з суспiльством i людини з Богом. Це i е Акрополь – вишне мiсто, до якого ми всiх вас запрошуемо. Не для того, щоб ви пiдтримували його як тi колони, а для того, щоб ви вiдчули живодайний вiтер, що гуляе у цiй духовiй високостi, щоб ви могли зреалiзувати своi глибиннi прагнення.

Це свiт краси, мармуру i гiдностi! Хай кожен втiлить у життя своi мрii тут i тепер!

Лекцiя, прочитана 23 червня 1979 року в осередку Нового Акрополя, Гран Вга 22, Мадрид, Іспанiя.

Мистецтво завжди бути фiлософом

Це мистецтво сьогоднi майже забуте. Ми виросли в метушнi i марнотi постiйних змiн, вiчного руху, до якого нас схиляе або нудьга, або фантазii нашоi психiки.

«Старий свiт», у якому всi ми живемо, все ще мiцно тримае нас – своiми порожнiми звичками, «маленькими радощами», отупляючим матерiалiзмом i строкатiстю позбавлених сутi релiгiйних форм.

Нам дуже не вистачае здатностi зупинитися й уважно подивитися навколо – адже це один iз способiв побачити самого себе. Ми йдемо, зневажаючи все, що бачимо, без роздумiв, без реальноi участi в життi природи, яка е проявом Божественного.