Плисти проти течії

Ми забули, що е речi дорогi, близькi серцю, нехай навiть маленькi i незначнi, але зате нашi, рiднi, якi дають тепло серцю i змiцнюють дух. Інодi навiть здаеться, що ми втратили любов до них.

Гадаю, прийшов час повернути це забуте мистецтво.

У нас е Платон, у нашому розпорядженнi «Таемна доктрина», гарна бiблiотека… але чи достатньо цього?

Що означае бути фiлософом? Учитися, проводити заняття, читати лекцii, дiзнаватися про то, про що ранiше не знали? Так… але не тiльки. Необхiдно вiдчувати потаемну реальнiсть усiх речей i вмiти жити нею.

А для цього недостатньо лише робити тi чи iншi вправи, сiдати у певнi пози, виснажувати тiло постом та утриманням, чи впадати в iншi крайнощi. Я знаю, що нам не вистачае чогось iншого, бiльш величного. Нам не вистачае розумiння того, що е речi на перший погляд незначнi, але насправдi великi i дуже важливi.

Я знаю також, що сам дуже далекий вiд досконалостi i мало пiдходжу для того, щоб бути iдеальним прикладом фiлософа. Але, якщо я вже опинився у полi вашого зору i вiдчуваю потребу роздiлити з вами маленьку частку свого життевого досвiду, я спробую перебороти незручнiсть i розповiм одну iсторiю з власного життя.

Не все можна висловити, але я хочу передати вам свiй досвiд, сподiваючись, що вiн опинився корисним для вас.

Кiлька мiсяцiв я жив на островi Майорка, куди приiхав, щоб писати свою нову книгу i знову вiдчути зачарування стародавньою магiею моря.

Одного разу моi супутники вирушили за покупками, а щоб не шукати стоянку, залишили мене в машинi.

Вечорiло. Передi мною головною вулицею рухався нескiнченний потiк туристiв: невелике рибацьке мiстечко влiтку перетворюеться на центр вiдпочинку. З бiчноi вулицi, вже зануреноi у темряву, я мiг бачити все що вiдбуваеться, нiким не помiчений, начебто з iншого вимiру.

Я бачив людей, якi поспiшали в рiзнi сторони. Машини, мотоцикли, велосипеди насилу прокладали собi шлях крiзь людський потiк. Я бачив пари закоханих, якi були повнiстю поглинутi одне одним, i лiтнiх людей, яких рiднила неквапливiсть i, певною мiрою, спiльнi спогади.

Якiсь дiти бiгали, захопленi своiми iграми, що для дорослих залишаються загадкою.

Менi подумалося, що якби раптом усi довiдалися, що iстина знаходиться там-то i там-то, i ii можна побачити на власнi очi, то усi кинулися б до неi. І тому щоразу, коли я бачу людей, якi йдуть поодинцi i кожний у свiй бiк, серце пiдказуе менi, що шукають вони зовсiм не iстину.