Філософія для життя. Пізнати себе краще

Про те, як долати проблеми

Жодна людина, чоловiк чи жiнка, не знае своеi моральноi снаги, перше ii не випробувавши; е безлiч людей, котрих бiльшiсть мае за гiдних i поважаних, бо тi нiколи не зазнавали знегод.

    О. П. Блаватська

Я можу! Можу!

Проблеми iснують не для того, щоб розчавити нас, а для того, щоб випробувати нашу здатнiсть до спротиву. І якщо повсякчасно не прагнути вперед, навiть за найскрутнiших обставин, то страх, а вiдтак i зневiра в собi, дедалi зростатимуть.

Кожна проблема мае свiй розв’язок, тож його треба шукати. Та не варто сподiватися на досконалий i остаточний розв’язок. Довершене й вивершене не для цього свiту. Існують бiльш-менш вдалi розв’язки, якi уможливлюють подальший шлях; надалi вони можуть полiпшуватись або варiюватися мiрою появи нових проблем – неуникна рiч у школi життя. Але треба робити спроби, треба докладати власних зусиль, треба зважитися на перший крок i не вiдступати пiсля невдач. У навчаннi, як i в будь-чому, не обiйтися без спроб, помилок та корекцiй.

Але яка то втiха вiдчувати, що ми таки можемо, що нашi невеликi приспанi спромоги починають себе являти! Я можу, можу! – це те, що ми маемо раз у раз собi повторювати, щоб дати вихiд природнiм людським потенцiям.

Мистецтво ставити запитання i мистецтво чути вiдповiдi

Запитувати – це добре, але недобре перебирати мiру аж до узалежнення вiд одержуваних iззовнi приписiв. Треба вмiти ставити перед собою запитання, а вiдтак самому шукати одну чи кiлька вiдповiдей; якщо жодна не годиться, слiд звернутися по сторонню допомогу.

Шлях iстинного знання торують не запитаннями та вiдповiдями, що чергуються у беззмiстовнiй i безрезультатнiй дiалектичнiй грi. Знання мае бути врiвноважене, неквапливе, аби уможливити рефлексiю i внутрiшне засвоення. Запитання – це вiдчиненi дверi, а вiдповiдь – новий персонаж, що входить в наше життя. Треба впустити вiдповiдь – персонаж, що приносить нам варте уваги повiдомлення.

Спробуймо?

Нiхто не може зробити щось до ладу за першим разом. Усi, навiть найбiльшi мудрецi i Вчителi, потребували якогось часу на практику i навчання. Всi вони намагалися, – що й ми маемо робити, – застосовувати знання, роблячи власнi помилки. Маемо теж потроху просуватись уперед, як i кожен, хто це робить усвiдомлено. Рiч не в механiчному повторюваннi дiй i в залагодженнi формальних ситуацiй.