Філософія для життя. Пізнати себе краще

Якщо ми прагнемо знання, то маемо усвiдомлювати конкретнi переживання та дiевi досвiдчення. Маемо рухатися вiд початкових станiв несвiдомоi невпокоеностi до постiйноi вiбрацii сутностi, яка все те охоплюе з центру власноi сфери. Вiдтак, усвiдомлена дiя е закликом до еволюцii.

Нас трансформуе не знання, а дiя, яку ми можемо витворити з того, що знаемо. Нас трансформують не почуття, а адекватний iхнiй вияв. І не накопичена енергiя нас збагачуе, а енергiя, яку ми урухомлюемо. Історii не змiнити, i пальцем не кивнувши, чи руками, якi годяться лиш на те, щоб гамувати бiль чи пестити; тiльки дiйсно активнi руки здатнi на таке диво.

Праця розвивае нашi здiбностi

Життя – це невпинний потiк. Тож i ми маемо плинути, рухатися, дiяти, працювати…

Дiя – це потужне джерело енергii, звiдки ми беремо для життя бiльше втiхи, нiж страждання. Ця енергiя робить нас креативними, допомагае нам залагоджувати найскладнiшi ситуацii, дозволяе завбачати наслiдки своiх дiй, навiть не бувши «провидцями». Рiч у тiм, що дiя мае в собi магiю руху.

Хто працюе, той розвивае i пiдвищуе своi здiбностi; саме праця допомагае нам виявляти прихованi нахили i досягати неймовiрних звершень. Вона гартуе нашу волю i змiцнюе наш iнтелект, навчае нас любовi.

Дiя як звiльнення

Замiсть шукати звiльнення через дiю, пошукують звiльнення вiд дii, а оскiльки це неможливо, дiю приносять у жертву в негативному розумiннi цього слова. І навпаки, якщо ми робимо з нашоi працi священнодiйство, постiйнi жертвоприносини Боговi i нашiй власнiй людськiй природi, тодi праця стае початком звiльнення.

Для ефективноi працi треба урухомлювати власну енергiю i власне зусилля, а не користати з енергii та зусиль iнших людей. Вiдтак дiя стае служiнням, а суб’ект – фiлософом.

Жадання достаткiв

Ми живемо у свiтi, в якому достаток став основним споживчим товаром. Принаймнi для так званих розвинених краiн… Не дивно, що для багатьох людей це стае метою iснування. Проте, повсякденне й реальне життя являе нам розмаiту панораму.

Жадання достаткiв – бiг до без кiнця.

Хто завзято й безоглядно шукае достатку поза собою, опиняеться у лабiринтi, з якого важко знайти вихiд, тож можна все свое життя тарабанитися хибними шляхами, що ведуть до iнших, ще примарнiших шляхiв. У такому разi людина завжди залежатиме вiд iнших людей та обставин; вона буде настiльки щаслива, наскiльки iй на те дозволить оточення, i матиме бiльший чи менший задовiл вiд життя залежно вiд обставин.