Філософія для життя. Пізнати себе краще

Розповiдають, що учнi Пiфагора, слухаючи його научання, були так зачудованi iхньою глибиною, наставленням фiлософа щодо життя та його тайнощiв, що у захватi мовили: – Вчителю, ти справдешнiй мудрець! А той вiдказав: – Нi, я не мудрець, я не sophos, я просто filo sophos; я любомудр, шукач мудростi.

Отак, за переказом, у вжитку з’явилося слово «Фiлософiя», яке означае, нi бiльш нi менш, любити знання, шукати його, не вважати, що ним володiеш, а йти услiд за тим, що, без сумнiву, iснуе, тож маемо його вiднайти.

Саме поняття любовi до мудростi лежить в основi того, що ми називаемо Фiлософiею класичного зразка, а не класичною Фiлософiею.

Говорячи про класичну Фiлософiю, ми можемо посилатися на класицизм багатьох культур, адже кожна цивiлiзацiя, кожен народ мав свою класичну добу, добу розквiту, золоту добу. Для нас, на Заходi, говорити про класичну Фiлософiю означае посилатися на давню Грецiю, на Грецiю великих фiлософiв, на Сократа, на Платона, на Аристотеля та на всiх iхнiх наступникiв i попередникiв.

Але ця класична Фiлософiя прив’язала би нас до певного часу, певноi доби. Ми обираемо ми обираемо фiлософiю класичного зразка. Що це означае? Це означае спосiб життя всiх народiв за класичноi, золотоi доби, за часiв розквiту. Це означае пошук спiльного знаменника, який уможливив усiм цивiлiзацiям осягнення цього своерiдного й високорозвиненого етапу. Як цього було досягнуто? Вони шукали. Шукали мудрiсть найрiзноманiтнiшими шляхами, перетворюючи Фiлософiю на науку, достосовну до всiх царин життя, а не тiльки до певноi сукупностi дефiнiцiй чи специфiчноi сфери розмислу.

Всi народи, що сягли Золотоi Доби, послуговувалися своею Фiлософiею як велетенським вiялом, що, розкриваючись, охоплюе геть усе i здатне знаходити вирiшення, вiдповiдi, способи дiй у будь-якiй сферi людськоi дiяльностi. Тим-то нас цiкавить Фiлософiя для життя саме класичного зразка, Фiлософiя, що пробуджуе в нас також поривання до вершини, класичний дух, вищий стан, золоту iскру.

Ця Фiлософiя класичного зразка ставить великi запитання i дае належнi вiдповiдi.

Запитувати – це добре, всi ми запитуемо, але не можна жити лише запитуючи. Жити запитуючи – це все одно, що пiдступити до заставленого наiдками столу, але не спромогтися скуштувати жодного з них. Усi ми ставимо запитання, але реально живимося вiдповiдями.

Така невпокiйна натура людини, що змушуе ii ставити запитання, це щось предковiчне, прадавне. Вiдколи людина стала людиною, вона ставить запитання.