Казки

Тому не послухало поради метелика i все ж пiшло само шукати маму. Курчатко вийшло на широку стежку, по якiй господарi ходили на город. Не ступивши i кiлька крокiв, воно раптом побачило, як щось темне почало швидко наближатись до нього. Курчатко не знало, що це була тiнь вiд сороки, яка хотiла спiймати його. На всяк випадок, курча заскочило пiд куш i заховалося мiж гiлками агрусу. Звiдки йому було знати, що у колючi хащi сорока не полiзе?

– Стре- ке-ке! – невдоволено прострекотала сорока – таке маленьке, смачненьке було – i щезло!

– Хто ви така? – спитало курча- Ви – моя мама? Адже менi сказав метелик, що у моеi мами, як i у мене, двi нiжки.

Ви- велика i у вас теж двi нiжки.

– Скре- ке – ке! – вiдповiла сорока – вилiзь з-пiд куща, а то я тебе погано бачу i погано чую.

Курча подивилося на сороку i подумало, що у мами не може бути такого великого i гострого дзьоба i такого скрипучого та неприемного голосу.

– Нi, Ви не моя мама! – твердо сказало курча. – Ви недобра i небезпечна. Я Вас боюсь!

– Розумнику – вiдповiла сорока – твоя мама – курка, а я – сорока.

Стережись, бо не всi, хто мае двi нiжки – твоя мама. Ти метикувате i менi сподобалось. Я полiтаю, роздивлюсь навкруги i коли побачу твою маму, то направлю ii сюди. А ти будь слухняним i чекай тут на неi. Не йди нiкуди!

Коли сорока вiдлетiла, курчатко заспокоiлося, посидiло пару хвилин. Сумно стало сидiти на мiсцi, коли навколо все таке цiкаве. Воно пiшло далi. Може б i повернулось до мами, але заблукало i не знало де тi яйця з-пiд яких воно вибралось.

Вирiшило iти далi навмання.

– Няв! – почуло курча позад себе.

Щось велике бiле з голубими великими очима та рожевим носиком лежало на стежцi.

– Яке маленьке i, мабуть, смачненьке курча! – пронявкало воно – Жаль, що господар поб’е мене, якщо я насмiлюсь з’iсти тебе. Менi заказано iсти курчат. Та нiчого, у коморi менi вистачить сiреньких мишей, та маленьких щурят. Ти чого тут ходиш один?

– Пробачте, я спочатку подумав, що ви – моя мама – курка, але у Вас бiльше нiжок нiж у мене.

А метелик сказав, що у мами стiльки ж нiжок, як i у мене.

– Так, малий розумнику. У твоеi мами, як i у тебе двi нiжки, а у мене чотири, але не нiжки а лапки, та ще й кiгтями. Я – кицька, i моi дiтки не курчатка, а кошенята. У них теж по чотири лапки, як i у мене, та великi пухнастi хвостики.

Кiт розвернувся, аби показати хвiст, та мало не збив ним з нiг курчатка.

– Ходи здоровим, – проказав кiт – ти такий милий, що я хочу тобi допомогти.