Сьогодні я бачила…

Вiн навiть не обмовився про свою загадкову планету чи про неймовiрнi можливостi еволюцii, певна рiч, значно вищi за земнi.

Вiн не претендував на роль утаемниченого вчителя i не пророкував надзвичайного майбутнього нашiй планетi.

Не намагався приписати великi здобутки прадавнiх цивiлiзацiй чужопланетянам, котрi нiбито приходили в рiзнi часи на допомогу людям, керуючись великим «науковим спiвчуттям». Не тлумачив менi загадку египетських пiрамiд, Брами Сонця в Тiагуанако, «посадкових смуг» для космiчних кораблiв у пустелi Наска або космiчного мандрiвника, зображеного на саркофазi майя в Паленке.

Вiн не хвалився своею причетнiстю до поступування людства i не намагався переконати мене, що без чужопланетян це людство досi перебувало б на найнижчому, магiчному етапi розвитку.

Не подивував вiн мене i прихованим матерiалiзмом, не проголошував всiх богiв, яким поклонялася людина, символами позапланетноi фiзичноi науки, що вивищилась над релiгiею.

Вiн не пишався заслугами позапланетноi науки перед Землею i не вимагав вiд мене нечуваноi вiдданостi чи особливих фiзичних та iнтелектуальних або, що значно серйознiше, моральних i духових зобов’язань перед якимись незнаними мудрецями.

Не пророкував прийдешнього, коли свiтом правитимуть Можновладцi Космосу, i не запрошував мене вiдвiдати його дивовижну планету.

Вiн не був анi резонером, анi критиканом. Не просив тримати в таемницi його неймовiрнi одкровення i не запевнював мене, що тiльки такi обранi, як я, можуть спiзнати цю нову форму космiчно-планетарноi iстини.

Нiчого такого не було, оскiльки чужопланетянин, якого я бачила, – це звичайна людина… То чому вiн видався менi чужопланетянином?

А тому, що, попри новомоднi вигадки, найпершим i достеменним чужопланетянином, з котрим можна запiзнатися, е сама людина, якщо не забувати, що земного в нiй тiльки матерiальне тiло, а вiтчизна ii вушi – це безмежний шир духу. З цiеi вiтчизни постало все живе, що, ймовiрно, iснуе i на багатьох iнших планетах.

Тож не варто шукати iстину бозна-де i вважати, що все добре мае прийти ззовнi.

Навпаки, слiд пильнiше придивитися до нашоi довколишньоi реальностi, i саме в нiй шукати найвищi вартостi.

Самозамилованi люди прагнуть зацiкавити зовнiшнiй свiт своiми нiкчемними викликами та експериментами. Звiсно, Великi Душi вельми спочутливо ставляться до людей, iхнiх страждань та здобуткiв, але вже тому, що вони Великi, iм не треба прибирати людськоi подоби, щоб явити себе.