Сьогодні я бачила…

Тим часом як старшi не журяться домашнiм вогнищем, зодягаються i танцюють у молодiжному стилi, шукають пригод, аби бути «сучасними», забуваючи про батькiвський обов’язок, iхнi дiти кидаються в обiйми наркотикiв i здаються на ласку лихих порадникiв, яких i шукати не треба.

Та чи варто все суспiльство винуватити в такому станi речей? Можливо, певна частка вiдповiдальностi i лежить на суспiльствi, яке сьогоднi волiе не виказувати свого занепокоення, але не вся. Неймовiрно, щоб усе суспiльство свiдомо погодилося втратити свою молодь, свое майбутне…

Є iншi винуватцi, i саме iх треба шукати.

Виннi тi, що зробили все можливе й неможливе для розвiнчання усього вартного для людськоi душi, тi, що «вбили Бога», тi, що спаплюжили пам’ять героiв, тi, що забруднили власною ницiстю великi подвиги iсторii, тi, що, прибравши личину «навчителiв молодi», вивищили ганджi над чеснотами…

Виннi тi, що, мов тi «печерники Платона», ховаються вiд свiту, тим часом як iхнi прислужники розповсюджують наркотики, привчаючи до них молодь.

Це збагачуе жменьку людей, а бiльшiсть – занапащае.

Виннi тi, що, спаплюживши все – кохання, дружбу, родину, честь, почуття обов’язку, спромоглися заповнити цю порожнечу хiба що втечею в iлюзорнi свiти, якi iснують доти, доки е грошi в кишенi наркомана.

Виннi тi, що, почуваючись нiкчемами i невдахами, зi шкури пнуться, щоб звести iнших до свого стану, щоб не було вiдмiнностей, щоб панувала рiвнiсть, щоб нiхто не вивищився своiми чеснотами.

Наскiльки легше руйнувати, нiж будувати! І, нарештi, виннi самi молодi люди, що пiдпадають пiд вплив наркотикiв. Хай вони й менш виннi, але вина з них не знiмаеться. Їхня вина у вiдсутностi мужностi. Для того, щоб уживати наркотики i бунтувати проти суспiльства, мужнiсть не потрiбна. Натомiсть, вона потрiбна для того, щоб вiдмовитися вiд наркотикiв i трудитися в суспiльствi, яке варто удосконалювати.

Нiкого не можна змусити робити чи думати те, чого вiн не хоче.

Кожен мае вроджену силу волi. Можна пiддатися на пiдмову ошуканцям, а можна дослухатись до голосу власного сумлiння, яке, через свою природну схильнiсть до справедливостi, вкаже рiзницю мiж добрим i недобрим. Дарма що батьки не виправдовують сподiвань, дарма що немае щирих друзiв, дарма що життя не таке, як мрiялося! Ми не однi! З глибин iсторii тисячi мислителiв, фiлософiв, доброзвичайних людей промовляють до нас i напучують на добру путь.