Сьогодні я бачила…

Не втiкати треба, а трудитися задля загального добра!

Історiя, попри всi спроби ii знищити, плине своiм плином. З неi ми бачимо, що набутки тих, хто обрав шлях зусилля та волi, значно тривкiшi, нiж мильнi бульбашки тих, хто руйнуе, а не будуе.

Обирати тобi, обирати i стуманiлому юнаковi, якого я бачила край дороги… Нас чекае новий i кращiй свiт.

…Наркомана

Сьогоднi я бачила наркомана… Історiя життя цього бiдолахи була немов на долонi. Я побачила в теперiшньому нещасливцi вчорашнього допитливого юнака без певних поглядiв, але з неймовiрною жагою «жити».

Я побачила його в товариствi приятелiв, котрi намагалися «зробити з нього людину», прилучаючи до нових досвiдчень. Я бачила, як його звабила можливiсть позбутися щоденних проблем, не журитися бiльше такими дурницями, як навчання i праця, а натомiсть шукати «мерехтливоi вiзii неймовiрних барв i звукiв…» Я бачила, як вiн боявся, перш нiж ризикнути i пiддатися на пiдмову своiх приятелiв, але бачила i те, як вiн таки поступився, аби нiхто не мiг сказати, що вiн боягуз. Отак усе й почалося.

Коли вiн призвичаiвся тiкати вiд себе самого за допомогою наркотикiв, то дивився на свiт вже iншими очима. З’явилася зневага до всiх людей довкола (вони, звiсно, не вживали наркотикiв) i, зрештою, до суспiльства, в якому вiн живе. Хiба можна шанувати суспiльнi системи та репресивну мораль буржуазних родин? Що вони тямлять у «дивi вiльного духу»? Настало збайдужiння до книжок, нових знань, до працi та обов’язкiв.

А вiдтак вiн почав нарiкати, що все в цiм свiтi тiльки «буржуазнi пастки» задля визиску, i брати на глузи будь-яку вiру та людську чуйнiсть.

І, врештi-решт, вiн опинився у великому рабствi… Бiдолашний хлопчина, що мрiяв про абсолютну свободу, про дух, що уникае пут матерii, про пiзнання нових незнаних свiтiв у царинi уяви, набув залежностi вiд конкретноi i доконечноi для осягнення всiх тих свобод хiмiчноi речовини. Йому лишився якийсь крок до фiзичноi, психологiчноi та моральноi проституцii, адже вiн хотiв бути вiльним за всяку цiну.

Тим часом вiн живе у власноруч побудованiй в’язницi, залежний вiд добровiльно набутоi потреби, вiд нижчого й темного свiту, де сходяться всi ницi пристрастi.

Юнак нагадував менi ганчiр’яну ляльку… Вiн переходив вулицю, не звертаючи уваги на автомобiлi та розпачливi сигнали водiiв. Руки йому телiпалися, а очi нiчого не бачили. На устах блукав сумний чи то дурнуватий осмiх.