Сьогодні я бачила…

Певне, мiркував, – якщо вiн ще здатен мiркувати, – як то ще трохи уярмитися для того, щоб «визволитися».

Я дивилась на цього пiдстаркуватого юнака, i менi стало сумно. Власне, засмутилася я не тiльки з приводу так званих «заказаних плодiв» чи складних молодiжних проблем. Менi стало сумно через усе безталання, уособлене в цьому бiдоласi, через усi спаленi мрii, через змарновану енергiю. Прикро, що молодим людям так важко знайти свiй шлях у життi.

Менi завжди треба побачити, щоб зрозумiти. Але тепер я звернулася з молитвою до Бога, щоб вiн вiдвернув моi очi вiд такого прикрого видовища… Лише на мить пiддалась я егоiстичному почуттю, i нараз усвiдомила, що для того, щоб бiльше не бачити страждання, слiд вiднайти його причини.

Для того я маю обмаль скромних засобiв: свое слово, свое перо, але офiрую iх зi щирiстю молодостi, знаючи шляхи визволення, якi не ставлять пастки тiловi, а навпаки, дають душi крила.

…Гiпi

Сьогоднi я бачила гiпi…

Менi здалося, що я бачу тiнь з далекого минулого. Проте, якщо подумати, ще недавно рух гiпi був на злетi. Я знала, що час своiми циклiчними iграми спричинюе виникнення i зникнення свiтiв, але гiпi, якого я бачила сьогоднi, змусив мене застановитися ще й над тим, як швидко, немов у вирi, спливають нинi цi цикли, пришвидшуючи рух стрiлок цивiлiзацiйного годинника.

Цей гiпi з довгим скуйовдженим волоссям, у благенькому, зумисне витертому вбраннi, уособлював живий протест… Але не той протест, що постае з iдеi гiпiзму. Десь глибше прозирав протест нездiйснених змiн. Це був протест поразки, малоконструктивноi iдеi, яка не змогла змiнити свiт i тепер згасае як звичайнiсiнька мода.

Коли з’явились першi гiпi, i iх було нетрохи, коли по всiх усюдах тисячi молодих людей обрали такий спосiб самовираження, iснувало багато речей, проти яких варто було протестувати. Молодь, яка прагнула чистоти й автентичностi, мала радикально змiнити зужитi iдеi та звичаi. Нещирiй, поверхневiй моральностi вона протипоставила новi, шляхетнi вартостi.