Їжа. Італійське щастя

А ще я усвiдомив, що в усiх моiх романах (можливо, трохи менше в «Маятнику Фуко» – там героi, та й читачi, ототожнюючи себе з персонажами, не виходять, так би мовити, за межi свого будинку, знай у Мiланi та в Парижi… хоча бразильський епiзод цiлковито побудований на iжi…) – в «Баудолiно», «Островi Напередоднi» i в одному з останнiх романiв «Чарiвне полум’я царицi Лоани» – моi персонажi постiйно iдять. Їдять у мене, пригадуеться, також ченцi в «Іменi рози», де важливi сцени роману розгортаються на монастирськiй кухнi.

Адже той, хто шукае пригод на островах у пiвденних морях або на вiзантiйському Сходi, хто вирушае на пошуки втрачених свiтiв, забутих або сотнi рокiв, або кiлька десятилiть тому, – мае неодмiнно описати читачам iжу, щоб вони змогли зрозумiти, як мислять персонажi.

Отже, я маю вкрай вагомi причини для написання цiеi передмови до Олениноi книжки. Тому що Олена, яка до того ж виказуе себе дивовижно глибоким знавцем iталiйськоi кухнi у всiх ii складних нюансах i потаемних глибинах, веде нас за руку (можна сказати, пiдманюе на пахощi, полонить спокусливими смаками), i ми здiйснюемо разом з нею кулiнарну подорож не тiльки для того, щоб дiзнатися все про iжу, але в основному заради того, щоб дiзнатися все про Італiю.

Про Італiю, яку Олена Костюкович вивчае все свое життя.

Те, що ви зараз прочитаете, – це книга про iжу, але це також книга про краiну, про ii культуру, точнiше сказати, про рiзноманiття ii культур.

Справдi, завжди складно говорити про «iталiйську культуру» – так само, як складно говорити про «iталiйський пейзаж». Сядьте за кермо i iдьте машиною по просторах Сполучених Штатiв. Вам випаде мчати тижнями, вдивляючись у нескiнченний горизонт, i на кожному черговому привалi на вас чекатиме такий самий гамбургер, який ви iли на попереднiй зупинцi. Якщо ви iдете Пiвнiчною Європою – горизонт теж буде високим i далеким, i шосе звиватиметься багато кiлометрiв, а вздовж узбiч тягтимуться поля розкiшного жита.

Що вже й згадувати про подорож середньоазiатським степом, або пустелями Сахара i Гобi, або австралiйськими просторами, серед яких височiе таемничою скелею Айерс-Рок. Такi зустрiчi з безкрайою природою заронили в людську душу Ідею Недосяжного, Ідею Величного, що завжди бере початок з видовища бурi, грози, прiрв, велетенських пiкiв, неприступних скель, льодовикiв i глетчерiв, неозорих пустель.